Люби свій край, як любиш Бога,
а свій народ – як Матір Божу.
Митрополит Іларіон (Огієнко).
Із поеми “На Голготі”.
Нині у всьому світі про Україну говорять як про суверенну державу. Так, більше 15 років існує Україна як незалежна держава, але, як не дивно, її суверенітет надто обмежений політичними, економічними і релігійними обставинами. На превеликий жаль, упродовж 15 років так званої незалежності, Україна не стала українською, а українці не стали господарями на своїй землі. Не будемо заглиблюватися в економічні та політичні проблеми. Без сумніву, це дуже важливо. Та український народ хвилює не менш небезпечна і не менш важлива проблема – утвердження Української Помісної Православної Церкви, якою фактично є УПЦ Київського Патріархату.
Здавалося б, які тут можуть бути проблеми, якщо нас у всьому світі поважають як народ, як суверенну державу?! Проте, як виявилося – і це засвідчують дії Московської Патріархії – проблеми є.
Ми бачимо відвертий супротив Москви Київському Патріархату. Воно зрозуміло: дуже не хочеться Російській Православній Церкві втрачати свою філію в особі УПЦ (МП) і свій вплив в Україні. Адже утворення Єдиної Помісної Української Православної Церкви означало б появлення Церкви кількісно більшої, ніж РПЦ.
...Тим часом, охоплені ненавистю до Української Національної Церкви, деякі російські політики та ієрархи РПЦ використовують антигуманні, протиправні методи боротьби проти неї. Заради своїх амбіцій Московський Патріархат, разом з архієреями т.зв. УПЦ (МП) типу «канонічних» митрополитів Агафангела, Лазаря, Никодима, готова йти на будь-які кроки: підтримку сепаратизму, утиски, погрози і, навіть, провокації.
Мета цих діянь відома: знищення УПЦ Київського Патріархату і утвердження на території України Московського Патріархату, нав’язування українцям ідеї “Единого Отечества – Руси святой” і “общего патріарха”.
Обдурюючи українську паству, звинувачуючи УПЦ Київського Патріархату в “розкольництві”, “неканонічності” служителі т.зв. УПЦ (МП) діють агресивно і нахабно. Тут варто додати, що ця назва (“Українська...”) завуальовує істину, вводить людей в оману.
Наведу деякі факти кримінальних діянь служителів УПЦ (МП). Наголошую: деякі факти, бо останнім часом це уже стало системою. До керуючого архієрея Сумською (за сумісництвом і Чернігівською) єпархіями УПЦ Київського Патріархату єпископа Мефодія щоденно з парафій, як із зони бойових дій, надходять заяви, листи, телефонні дзвінки з повідомленнями про хуліганські дії служителів УПЦ (МП) і благання припинити їх грубе втручання в життя і діяльність релігійних громад УПЦ Київського Патріархату.
Наприкінці 2005 року газета “Православний християнин” уже повідомляла про події в релігійному житті смт.Липова Долина Сумської області, які викликали неабиякий резонанс не тільки в цьому селищі, але й далеко за його межами.
Нагадаю читачеві, що парафіяни місцевої Троїцької громади, керуючись національними почуттями, вирішили перейти з підпорядкування Московському Патріархату до Київського. Скажемо чесно: це їх вибір і конституційне право. Але це не сподобалось Сумській єпархії УПЦ Московського Патріархату і сюди терміново приїхали священники й автобуси з парафіянами (але чи з парафіянами?) із Сум, організували біля храму імпровізоване служіння з провакаційною проповіддю про т.зв. “розкол” і “розкольників”. Водночас, заїжджі “парафіяни” ображали віруючих Троїцької громади, називаючи їх іудами, погрожуючи присутнім священнослужителям УПЦ Київського Патріархату розправою з ними та з членами їх сімей, що само по собі є справою кримінальною.
Ще більш агресивними стали події в Чернігові, де, як зазначив керуючий Чернігівською та Сумською єпархією єпископ Мефодій, після 15 років зволікань місцева влада нарешті 30 червня передала громаді УПЦ Київського Патріархату Катерининську церкву – перлину козацької архітектури. Отже, українській громаді влада повернула український храм, тобто те, що їй історично належало. Але проти цього рішення облдержадміністрації відразу ж виступили промосковські налаштоване духовенство УПЦ Московського Патріархату, політики-екстремісти Вітренко, Кауров, емісари з Одеси та з деяких інших областей із гаслами: “Единая Россия – Новороссия!”, “Сохраним единство Руси святой!” і т.д.
Найбільш прикрим є те, що це антиукраїнське зборище підтримали колишній міський голова соціаліст М.Рудьковський, начальник обласної міліції, також соціаліст, генерал В.Костюк. Отже, антиукраїнські провокації біля Катерининської церкви були організовані на високому рівні: заблокований вхід до храму, влаштовані агресивні пікети проти служінь в ньому, зведені намети, в яких за свідченням журналістів газети “Сіверщина”, комфортно почувались священники УПЦ (МП).
І це за умов, що т.зв. УПЦ (тому, що в Україні) Московського Патріархату в Чернігові належить 11 храмів, а єпархія УПЦ Київського Патріархату має лише – 2, один із яких – храм св.Параскеви ледве вміщує 20 осіб, бо надто маленький. Інший храм – святих Михаїла і Федора – теж невеликий, площею близько 100 кв.м і знаходиться в аварійному стані. Катерининська церква до цього часу фактично окупована.
Так безкарно і зухвало порушуються права громадян і Закон “Про свободу совісті і релігійні організації”. Виникає сумнів: чи буде покаране зло? Чи діє в нашій державі законність і справедливість? Чи тут діє принцип: чия влада – того й церква?
Але ж так продовжуватись не може! Тим більше, що жителі Чернігова підтримують позицію обласної державної адміністрації і Української Православної Церкви Київського Патріархату.
В арсеналі ворожої діяльності т.зв. УПЦ (МП) – цієї п’ятої колони в Україні – все частіше використовуються кадебістські методи погроз, побиття і шантажу.
А тепер я наведу факти як РПЦ, руками змосковленого духовенства українського походження, ображає нашу гідність і нашу Церкву в нашій незалежній державі на нашій землі.
Переді мною заява і лист на ім’я керуючого Чернігівською та Сумською єпархіями єпископа Мефодія від настоятеля православного храму св.мчц.Віри, Надії, Любові та їх матері Софії Київського Патріархату о.Тарасія Кузьміна. Документи датовані 21 серпня 2006 року.
Священик свідчить: “До мене і парафіян нашої громади постійно надходять телефонні дзвінки з погрозами... Перед зеленими святами (Трійцею) мене попередили: “жінку викрадемо разом з дитиною і вивеземо, а церкву твою всеодно спалимо.... Про ці факти ми інформуємо місцеві органи внутрішніх справ, але ніякої реакції з їх боку немає”.
Парафіяни підтверджують, що найбільше погроз на їх адресу надходять від настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці в смт.Буринь о.Івана. “Захисники православія” від УПЦ (МП) тримають слово. 6 серпня 2006 року вони зустріли благочинного Коропського району Чернігівської єпархії УПЦ Київського Патріархату о.Миколу Сакундяка на шляху до храму, жорстоко побили його у присутності матушки Наталії та малої дитини, розірвали на ньому ряси і зникли.
Місцеві органи внутрішніх справ від розслідування цього злочину відмовились: “нема складу злочину”. Якщо побиття священика не вважається кримінальною справою, то логічно запитати можновладців: “А що треба зробити з людиною, щоб дії вважались кримінальними?” Що ж, якщо вище зазначені діяння виходять за межі повноважень слідства і суду, то вони, без сумніву, підлягають Суду Всевишнього, а від нього не уникнути ні генералам, ні прокурорам.
Хроніка розбійницьких хуліганських нападів на храми і служителів УПЦ Київського Патріархату надзвичайно велика і цими подіями не обмежується.
Навесні 2006 року “захисники Московського Православ’я” розрушили і обікрали Покровську церкву в смт.Буринь, вимазали стіни й двері мазутом. Бачте, не до вподоби служителям Московського Патріархату, що люди йдуть до Української Православної Церкви Київського Патріархату.
У 2005 році аналогічні події відбувались і в м.Путивль, де невідомі (а чи так уже й невідомі?) розрушили й обікрали храм св.князя Ігоря... В ніч на 25 серпня 2006 року – підпал новозбудованого Свято-Покровського храму в м.Шостка.Лише у серпні знову ж таки «невідомі» обікрали храми: Свято-Покровський у Прилуках, Спасо-Преображенський – в Ніжині та в с. Комишанка Недригайлівського району на Сумщині.
Таких фактів можна навести багато. І от виникає запитання: може ієрархи Московського Патріархату в Україні цього не знають? Звичайно знають, але мовчать, бо “благоденствують”. А діють так агресивно, бо знають про безкарність своїх злочинів. Пока суд діло, нагадаю вам, шановні владики, і вашим підлеглим, заповідь Ісуса Христа: “Мир вам!” І не як журналіст, а як простий смертний, відчуваю, що до цієї заповіді немає у вас тої поваги, яка повинна була б бути. Треба навчитись спілкуватись, а для цього усвідомити, принаймі, дві речі:по-перше, зрозуміти, що справедливий мир можливий, і по-друге – що його не можна насильно нав’язати. Він мусить бути у вашому серці.
А відтак, закликаючи інших до законності і законопослушництва, негідно так лукаво і підступно самим порушувати ці закони, сіючи ворожнечу і розколюючи суспільство на грунті релігійних уподобань. Бо, як каже народна мудрість, “хто сіє вітер, той пожне бурю”.
І, нарешті, останнє. Цікаво б довідатись: чи знайде наша влада сили, щоб підняти меч правосуддя і врешті-решт покарати зло? У всякому разі, цього жде і в це вірить народ України. Саме тому, як засторога сьогодні сприймаються слова із заяви прес-служби Київської Патріархії: “Якщо держава буде неспроможна захистити права своїх громадян – віруючих Київського Патріархату, то їм нічого не лишається, нічого іншого як вдаватися до адекватних дій. Ми не бажаємо такого розвитку подій, але й знущатися над нашою Церквою нікому не дозволимо”. (Інформаційний бюлетень №7, липень, 2006р.).
Незважаючи ні на що, вірю: настане час платити за злочини проти своєї Церкви і свого народу, і платити не валютою!
І буде так!
О.Сотник,
історик, член Національної спілки журналістів України