День вшанування пам’яті праведного Петра (Калнишевського) Багатостраждального
Розширені новини
День вшанування пам’яті праведного Петра (Калнишевського) Багатостраждального
Влітку цього року відзначалося 330-річчя з дня народження Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі. А 13 років тому Українська Церква причислила його до лику святих, постановивши відзначати день його упокоєння, 13 листопада, днем вшанування пам’яті праведного Петра (Калнишевського) Багатостраждального.
Багатостраждальним його іменує Церква тому, що важкі випробуваннями Петра Калнишевського можна зіставити з постаттю старозавітного праведника Іова Багатостраждального. Господь попустив для нього схожі випробування, щоб удостоїти Свого обранця вічного блаженства.
Праведний Петро Калнишевський походив з великого роду на Лівобережній Україні (колись його рідне село Пустовійтівка було прикордонням між Московщиною і Річчю Посполитою, тепер це у Роменському районі Сумської області). Перші докладні відомості про нього датуються 1754 р., коли йому вже було майже 50 років. З них ми дізнаємося, що він був освіченою людиною, мав великий потяг до книг. Серед найкоштовніших скарбів мав Євангеліє вартістю в тисячу карбованців (це була дуже велика сума: для прикладу, в ті часи за коня давали не більше п’яти карбованців). На оздобу Євангелія золотом, сріблом і коштовним камінням він витратив ще 500 крб.
Вперше праведний Петро Калнишевський очолив Запорозьку Січ у 1762 році, але не надовго, бо імператриця Катерина II з тої посади його усунула (ще в 1753-56 роках царський уряд скасував вибори на Січі). Але вільні козаки у січні 1765 року всупереч царській забороні самовільно знову обрали Калнишевського отаманом. З огляду на майбутню війну з Османською імперією, імператриця тоді притримала покарання козаків, відтак Калнишевський пробув кошовим отаманом аж до зруйнування Січі, тобто 10 років поспіль – «чого з роду-віку не бувало».
Петро Калнишевський був віруючою людиною і багато допомагав храмам та монастирям України. За життя він приватним коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запорожжі. При кожній з 16-ти церков, що діяли тоді на землях Вольностей Війська Запорозького, було влаштовано церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, людей похилого віку і хворих, яких утримували коштом кошового отамана.
Бажаючи утвердити свою владу над Україною, Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ. В ніч на 4 червня 100-тисячна царська армія оточила Січ – невелике містечко, з одною церквою, 38-ма будівлями. На той час у Січі перебувало лише кількасот козаків, решта знаходилися на паланках, промислах… Сили були надто нерівні, тож аби уникнути кровопролиття, 84-річний Калнишевський наказав козакам скласти зброю.
За наказом цариці праведного Петра було заслано в Соловецький монастир, де він у кам’яному напівпідвальному сирому холодному казематі, в суворому ув’язненні та нелюдських умовах існування провів наступні 27 років життя. Лише у 1801 році йому було «даровано прощення». І вже за кілька років, у 1803-му, 112-річним старцем він відійшов до Господа.
Ніхто достеменно не знає про місце поховання святого праведника. У 20-х – 30-х роках XX ст. на Соловецькому монастирському цвинтарі були табірні городи… До наших днів дійшла лише надмогильна плита з написом. Нині ми, нащадки козацького роду, відродили славну пам’ять про праведного Петра Калнишевського і вшановуємо її, як і належить вшановувати святих угодників Божих.
Він показав приклад смирення й терпіння, любові до Бога і свого народу. Він був справжнім миротворцем, благодійником, захисником. Він ув’язнився, щоби визволитися, смирився, щоби піднятися. Святий праведнику наш Петре, не переставай молитися за державу і народ твій.)
Багатостраждальним його іменує Церква тому, що важкі випробуваннями Петра Калнишевського можна зіставити з постаттю старозавітного праведника Іова Багатостраждального. Господь попустив для нього схожі випробування, щоб удостоїти Свого обранця вічного блаженства.
Праведний Петро Калнишевський походив з великого роду на Лівобережній Україні (колись його рідне село Пустовійтівка було прикордонням між Московщиною і Річчю Посполитою, тепер це у Роменському районі Сумської області). Перші докладні відомості про нього датуються 1754 р., коли йому вже було майже 50 років. З них ми дізнаємося, що він був освіченою людиною, мав великий потяг до книг. Серед найкоштовніших скарбів мав Євангеліє вартістю в тисячу карбованців (це була дуже велика сума: для прикладу, в ті часи за коня давали не більше п’яти карбованців). На оздобу Євангелія золотом, сріблом і коштовним камінням він витратив ще 500 крб.
Вперше праведний Петро Калнишевський очолив Запорозьку Січ у 1762 році, але не надовго, бо імператриця Катерина II з тої посади його усунула (ще в 1753-56 роках царський уряд скасував вибори на Січі). Але вільні козаки у січні 1765 року всупереч царській забороні самовільно знову обрали Калнишевського отаманом. З огляду на майбутню війну з Османською імперією, імператриця тоді притримала покарання козаків, відтак Калнишевський пробув кошовим отаманом аж до зруйнування Січі, тобто 10 років поспіль – «чого з роду-віку не бувало».
Петро Калнишевський був віруючою людиною і багато допомагав храмам та монастирям України. За життя він приватним коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запорожжі. При кожній з 16-ти церков, що діяли тоді на землях Вольностей Війська Запорозького, було влаштовано церковно-парафіяльні та підвищеного типу школи. При храмах були шпиталі для немічних, людей похилого віку і хворих, яких утримували коштом кошового отамана.
Бажаючи утвердити свою владу над Україною, Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорізьку Січ. В ніч на 4 червня 100-тисячна царська армія оточила Січ – невелике містечко, з одною церквою, 38-ма будівлями. На той час у Січі перебувало лише кількасот козаків, решта знаходилися на паланках, промислах… Сили були надто нерівні, тож аби уникнути кровопролиття, 84-річний Калнишевський наказав козакам скласти зброю.
За наказом цариці праведного Петра було заслано в Соловецький монастир, де він у кам’яному напівпідвальному сирому холодному казематі, в суворому ув’язненні та нелюдських умовах існування провів наступні 27 років життя. Лише у 1801 році йому було «даровано прощення». І вже за кілька років, у 1803-му, 112-річним старцем він відійшов до Господа.
Ніхто достеменно не знає про місце поховання святого праведника. У 20-х – 30-х роках XX ст. на Соловецькому монастирському цвинтарі були табірні городи… До наших днів дійшла лише надмогильна плита з написом. Нині ми, нащадки козацького роду, відродили славну пам’ять про праведного Петра Калнишевського і вшановуємо її, як і належить вшановувати святих угодників Божих.
Він показав приклад смирення й терпіння, любові до Бога і свого народу. Він був справжнім миротворцем, благодійником, захисником. Він ув’язнився, щоби визволитися, смирився, щоби піднятися. Святий праведнику наш Петре, не переставай молитися за державу і народ твій.)