– Де ви побували Ваше високопреосвященство? Що побачили?
– Я відвідав багато міст цієї чудової країни, мав велику кількість зустрічей з нашими земляками, та головне – я побував у багатьох храмах Української Православної Церкви.
– Яке враження залишили храми?
– Мене вразила велика їх кількість, ошатність. Та найбільше враження від того, що поруч діють, мирно співіснують православні, католицькі, протестантські храми, синагоги, мусульманські мечеті, молитовні будинки інших релігійних конфесій. Ніякої ворожнечі між ними, кожен по-своєму несе слово Боже, а воно одне – Любов, Любов до Батьківщини, народу, матері, батька, до ближнього. Коли вже мир запанує між церквами в Україні? Коли стане на повен зріст Національна Церква в Україні? Коли нарешті не будуть керувати Українською Церквою з Москви? Багато думок і почуттів навіяли відвідини американських храмів.
Вразило і те, що при храмах працюють загальноосвітні, недільні школи, спортивні зали, різні гуртки, різні доброчинні організації. Склалось таке враження, що всі люди є постійними членами тієї чи іншої церкви і виховуються там з покоління в покоління.
Дуже тішить враження від відвідань парафій, де зустрічався з віруючими. Щиро від імені Сумської єпархії та Сумського краю привітав їх з Різдвяними святами. Побажав їм миру і щастя у їхніх домівках.
А які хвилюючі враження залишилися після відвідин українського цвинтаря-пантеону м.Банд-Брук, де поховані видатні українці США. Дня не вистачить, щоб обійти його і вклонитися тим великим людям: героям ОУН-УПА, письменникам, діячам культури, духовенству... А стела жертвам політичних репресій та голодомору?! Там серце навіть з криги – розтане.
Спасибі демократичній країні США, яка шанує не лише своїх людей, а й чужих, тих, кому Батьківщина була довгий час мачухою.
– Владико, який там навколишній світ людини?
– Перше, що кидається в очі – чистота міст, вулиць, доріг. В усьому відчувається високий рівень культури, порядності та поваги один до одного.
За місяць до Різдва Христового – міста причепурилися, святково оформлені не лише храми, а й державні та приватні будівлі. Всюди святковий настрій!
Викликає захоплення високий матеріальний рівень життя людей, кожна сім’я має авто, можливість відпочивати, вчитись, жити по-людськи.
– Чи не сумують американські українці за Батьківщиною?
– Цей смуток дійсно можна зрозуміти, коли й сам за її межами. В багатьох на Україні залишилися родини, кохані, друзі. Без цього довго прожити неможливо. Тому вони мріють про тісні міждержавні стосунки, зв’язки зі студентами, громадськими та релігійними організаціями.
– Чи вдалося вам поспілкуватися з українцями, чиї діти вже американці, тобто народилися уже в США?
– В діаспорі з покоління в покоління передається мова, культура, релігія. Діти вивчають мову і можуть багатьох наших можновладців та нардепів навчити її. Цікавляться українці її історією, культурою, звичаями, обрядами. Ну, скажіть, хіба це не шанування своїх коренів, коли, перебуваючи в аеропорту Кеннеді, почув українські щедрівки та колядки?!
Хочу сердечно подякувати всім, хто сприяв моїй поїздці в США. Особливо пану Євгену з родиною; пану Аркадію з родиною; а також родинам Кохно, Горбачовських, Воскобійників, Палюхів; священикам, настоятелям храмів в Нью-Джерсі – Олегу, та Богдану – з м.Атланта. а ще особлива подяка Українській жіночій організації в м.Норт-Порт.
Інтерв’ю взяв Олександр Сотник