З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в десяту неділю після П’ятидесятниці
Розширені новини
З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в десяту неділю після П’ятидесятниці
З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в десяту неділю після П’ятидесятниці:
«Коли ми у земних справах звикли довіряти спеціалістам, тим, хто має більші знання та досвід – то хіба не слід у найвищій мірі довіряти Богові?
Так, справді, ми не все знаємо і не все розуміємо. Але нашу недосконалість Господь може і бажає виправити так само, як люблячі батьки виправляють недосконалість в своїх дітях. Дитячий досвід та знання не здатні охопити всього того, що важливе для ухвалення рішень. Батьки мають значно більші досвід та знання і тому спонукають дітей до кращого навіть тоді, коли самим дітям це здається неприємним. Ми – діти Божі, а Господь благоволить бути для нас Небесним Отцем. Тож коли Він сповіщає нам істину, коли дає закони, коли вказує на вірний життєвий шлях та застерігає від помилок, то благом для нас буде повірити Йому. Повірити навіть тоді, коли це на перший погляд здається нам складним або непотрібним.
Коли виявляємо віру, то вона стає тим нерозривним зв’язком, через який в нас, немічних, виявляється сила Божа. Чи може людина одним словом перенести гору? Всякий скаже – ні, неможливо! Але для Бога, який сотворив не лише гори, а весь світ, чи неможливим є перемістити гору? Для Нього все можливе. І тому, коли Спаситель говорить: «Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20), то цим самим Він свідчить, що віра, яку виявляє людина, відкриває для неї дію сили Божої, і саме цією силою вона стає здатною творити чудеса.
І тому Господь Ісус Христос не раз повторює чудесно зціленим: «Віра твоя спасла тебе!» Не сам собою сліпий став зрячим, крива – випросталася, розслаблений – піднявся й пішов, прокажений – очистився від хвороби. Але сила віри їхньої, віри їхніх ближніх перекинула місток над прірвою, що лежить між Творцем і людиною, і завдяки цьому сталося чудо.
Не від нас залежить – звершиться чудо чи ні, бо Господь з усього, про що ми просимо, подає лише те, що справді нам на користь, маючи на увазі не лише цей момент буття, але нашу вічність. Однак тільки від нас залежить – виявити віру чи перебувати в сумнівах щодо Бога. Будемо довіряти слову Божому, будемо довіряти Господнім настановам і діяти так, як Отець Небесний вчить нас – отримаємо те, чого справді потребуємо. А якщо будемо мати сумніви, виявляти маловірство чи й невір’я – то і не побачимо нічого від Бога, як не побачив чудес ані Ірод, ані начальники народу з Пилатом. Вони питали Христа про знамення і чудеса, але не через віру свою, а навпаки – від гордовитості, тому нічого і не отримали.
Віра – це наші відкриті очі. Світло сонячне і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Але ми самі можемо побачити їх, лише відкривши очі. Хто ж відкидає віру, той подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними».
Тож окрім власне визнання того, що віра є важливою і потрібною, треба зберігати і примножувати її, виявляючи в ділах. Бо як життя тіла засвідчується рухом і діяльністю, так і жива віра засвідчується добрими, богоугодними справами.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, не лише мати таку правдиву віру, але і примножувати, стверджувати її в самих собі та сприяти тому, щоби від нашої віри і завдяки свідченню наших добрих справ істинна віра запалювалася і в серцях ближніх наших.
Амінь.»
https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/spravzhnya-shhyra-glyboka-vira-i-nemozhlyve-robyt-mozhlyvym-a-nevirstvo-pereshkodzhaye-nam-otrymaty-dary-vid-boga-mytropolyt-epifanij/
З проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в десяту неділю після П’ятидесятниці:
«Коли ми у земних справах звикли довіряти спеціалістам, тим, хто має більші знання та досвід – то хіба не слід у найвищій мірі довіряти Богові?
Так, справді, ми не все знаємо і не все розуміємо. Але нашу недосконалість Господь може і бажає виправити так само, як люблячі батьки виправляють недосконалість в своїх дітях. Дитячий досвід та знання не здатні охопити всього того, що важливе для ухвалення рішень. Батьки мають значно більші досвід та знання і тому спонукають дітей до кращого навіть тоді, коли самим дітям це здається неприємним. Ми – діти Божі, а Господь благоволить бути для нас Небесним Отцем. Тож коли Він сповіщає нам істину, коли дає закони, коли вказує на вірний життєвий шлях та застерігає від помилок, то благом для нас буде повірити Йому. Повірити навіть тоді, коли це на перший погляд здається нам складним або непотрібним.
Коли виявляємо віру, то вона стає тим нерозривним зв’язком, через який в нас, немічних, виявляється сила Божа. Чи може людина одним словом перенести гору? Всякий скаже – ні, неможливо! Але для Бога, який сотворив не лише гори, а весь світ, чи неможливим є перемістити гору? Для Нього все можливе. І тому, коли Спаситель говорить: «Якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20), то цим самим Він свідчить, що віра, яку виявляє людина, відкриває для неї дію сили Божої, і саме цією силою вона стає здатною творити чудеса.
І тому Господь Ісус Христос не раз повторює чудесно зціленим: «Віра твоя спасла тебе!» Не сам собою сліпий став зрячим, крива – випросталася, розслаблений – піднявся й пішов, прокажений – очистився від хвороби. Але сила віри їхньої, віри їхніх ближніх перекинула місток над прірвою, що лежить між Творцем і людиною, і завдяки цьому сталося чудо.
Не від нас залежить – звершиться чудо чи ні, бо Господь з усього, про що ми просимо, подає лише те, що справді нам на користь, маючи на увазі не лише цей момент буття, але нашу вічність. Однак тільки від нас залежить – виявити віру чи перебувати в сумнівах щодо Бога. Будемо довіряти слову Божому, будемо довіряти Господнім настановам і діяти так, як Отець Небесний вчить нас – отримаємо те, чого справді потребуємо. А якщо будемо мати сумніви, виявляти маловірство чи й невір’я – то і не побачимо нічого від Бога, як не побачив чудес ані Ірод, ані начальники народу з Пилатом. Вони питали Христа про знамення і чудеса, але не через віру свою, а навпаки – від гордовитості, тому нічого і не отримали.
Віра – це наші відкриті очі. Світло сонячне і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Але ми самі можемо побачити їх, лише відкривши очі. Хто ж відкидає віру, той подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними».
Тож окрім власне визнання того, що віра є важливою і потрібною, треба зберігати і примножувати її, виявляючи в ділах. Бо як життя тіла засвідчується рухом і діяльністю, так і жива віра засвідчується добрими, богоугодними справами.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, не лише мати таку правдиву віру, але і примножувати, стверджувати її в самих собі та сприяти тому, щоби від нашої віри і завдяки свідченню наших добрих справ істинна віра запалювалася і в серцях ближніх наших.
Амінь.»
https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/spravzhnya-shhyra-glyboka-vira-i-nemozhlyve-robyt-mozhlyvym-a-nevirstvo-pereshkodzhaye-nam-otrymaty-dary-vid-boga-mytropolyt-epifanij/