"Вірю, що нам допомагає Господь, бо ми стоїмо на своїй землі й воюємо за своє", - отець Василь Бринчак, протоієрей Сумської єпархії УПЦ (ПЦУ)

Дуже часто наші воїни підходять і говорять: «Отче, давайте помолимося, щоб Господь нам допоміг вигнати оту нечисть з нашої землі!». А під час наступної нашої зустрічі неодноразово з уст бійців лунало приблизно таке: от ми тоді з вами помолилися й все в нас вийшло — і доїхали нормально, і завдання виконали, і всі живі та здорові, а могло ж бути по всякому.
Бійці сповідають, причащаються, ми разом молимося… Очевидно довіряють мені. Та й впевненість, що про тебе думають, турбуються, одним словом морально-психологічний клімат дуже багато значить на війні.
Окрім обов’язків капелана продовжую й зараз всіляко допомагати нашим хлопцям: організовую збір продуктів, речей. Нещодавно завдяки друзям на моїй малій батьківщині — Прикарпатті та роменським фермерам пригнав автомобіль. Товариш віддав авто, мої гарні знайомі його «підрихтували», роменці допомогли фінансово і тепер «мерс» у військових.
До речі, капелану окрім суто «професійних» умінь потрібно дбати й про фізичну форму. Адже в районі бойових дій часто доводиться носити бронежилет, шолом. За необхідності швидко пересуватися, ховатися в укриття. Без набутої звички це важкувато. Дякуючи Богові, у свої 55 все ще можу побігти й в армійському спорядженні.
— Напевно найважче — це спілкування із рідними загиблих?
— Будьмо чесними: зайти розраду для людей, які втратили рідних неможливо. Сподіваюся мої слова хоч трішки полегшать тягар смутку й печалі за близькими, які не повернулися живими з фронту: ваш батько, чоловік, син, брат загинув на цій війні не тому, що так склалося і все, як трапляються трагедії в мирному житті. Воїн віддав життя боронячи рідних і Україну від лютого й жорстокого ворога — рашистів, що прийшли грабувати, знущатися й вбивати кожного з нас лише за те, що ми українці.
Сказано: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». І ми, живі завдяки їх самопожертві, молимося за загиблих й віримо, що вони наслідують Царство Небесне. А ще: пам’ятаємо й підтримуємо їх родини.
— Ваш погляд на перспективи входження в єдину помісну Православну Церкву України священнослужителів УПЦ, що не так давно мала ще в додаток словосполучення «московського патріархату», а тепер наголошує на своєму відокремлення від МП.
— Отець Дмитро Долгий, настоятель Всихсвятського храму у м. Ромни, відразу після повномасштабного вторгнення російських військ відрікся від московського патріархату. Тож очевидно, що нічого складного, так би мовити, з «технічного» боку в цьому процесі немає. Було б на те бажання священнослужителя і парафіянин. Чому інші не вчинили так само? Очевидно це залежить від моральних орієнтирів і духовних цінностей кожного. Можливо стримуючим фактором є ситуація коли людина «замазала» свої руки в гроші й отримане потрібно або віддавати, або відробляти.
Під час зустрічі у міськраді, якщо не помиляюся, отець Андрій, секретар Роменсько-Буринської єпархії сказав, що, мовляв, от ви нас повиганяєте і хто тоді буде вести служби? А навіщо вас виганяти, якщо ви свідомо перейдете до Православної церкви України? Якщо ж у когось дійсно принципові розбіжності й небажання молитися за Україну її народ, що тебе годує, та захисників, то чесніше й правильніше було б піти, а не залишатися й вводити парафіянин в оману своєю нещирістю.
А ще не варто розповідати про «утиски» і що їх тут нібито «тероризують». Бо, почуваються ці священнослужителі на тій території України, що під захистом ЗСУ, не менш комфортно ніж у мирний час. Як тут не згадати про знущання й вбивства священників різних конфесій на захоплених росіянами землях.
Православна церква України чітко й однозначно говорить: ми молимося за українське військо і його перемогу над російськими окупантами. За яке військо молиться так звана «Українська православна церква» нібито не московського патріархату не завжди й зрозумієш.
Врешті-решт Православну церкву України визнає Вселенський патріарх, є відповідний документ, а що є у так званої «Української православної церкви», якщо вони — давайте на хвилинку повіримо — дійсно відокремилися від московського патріархату? То хто ж тоді розкольники? Чи, можливо отой додаток до назви «МП» прибрали лише для того, аби не збурювати «непотрібні» думки й питання у парафіян, а по факту все залишається так, як і було? Як пояснити інформацію, що митрополит Роменський і Буринський Іосиф брав участь у богослужінні 25 вересня в місті Верхотурьє Свердловської області Уральського округу? І, до речі, за що він там молився? Також є зафіксовані дані, коли священники носили їжу, сигарети й т.п. окупантам на блокпости поблизу Овлашів, на «красну глину»… Сподіваюся Служба безпеки зверне увагу на ці випадки.
— На 14 жовтня «випало» не одне свято. Кілька слів з нагоди цих вагомих й важливих дат.
— У першу чергу 14 жовтня свято Покрови Пресвятої Богородиці. А Пресвята Діва Марія це захисниця нашого війська ще з часів українського козацтва. Всім, хто зі зброєю в руках або в інший спосіб боронить Україну від ворога, зичу перемоги й миру. Вірю, що нам допомагає Господь, бо ми стоїмо на своїй землі й воюємо за своє. І під омофором Пресвятої Діви гнатимемо рашистську нечисть до кордону, а за потреби й далі!
З отцем Василем спілкувався Павло КЛЮЧНИК
Фото з архіву капелана Василя Бринчака.