Це перші святі, які просяяли у нашій Київській Русі після прийняття Християнства. По несподіваній смерті Володимира Великого (у хрещенні Василія) 1015 р. виникла проблема успадкування престолу. Туровський князь Святополк був старший літами, але Київська Русь не вбачала його спадкоємцем київського трону. Він був пасинком Володимира: великий князь узяв за жону Святополкову матір, коли та була вагітна ним від Володимирового брата Ярополка (а Ярополк примушував її до шлюбу, хоч вона дала свого часу чернечу обітницю); до того ж, цей шлюб Володимира із грекинею був ще язичницьким. Останніх років зо два Святополк перебував у в'язниці за спробу повстання проти глави держави.
В опалі тоді був і найстарший із Володимирових синів, народжених у християнських шлюбах, – Ярослав (згодом названий Мудрим): тільки смерть хрестителя Київської Русі перешкодила зіткнутися в міжусобиці батькові з сином.
І великий князь, і народ, і рать хотіли бачити спадкоємцем престолу Бориса, проте літами він був молодший за Святополка. У громадянській війні за Володимирову спадщину врешті-решт переміг Ярослав. Борис, а також Гліб, не бажаючи розпалювати чвари між братами (з огляду на свої християнські переконання та з політичних мотивів – загрози роз’єднаній Русі з боку хижого степу), не брали участі в цій династичній суперечці і були вбиті за наказом свого зведеного брата Святополка Окаянного. За цей подвиг самозречення в ім’я миру і братолюбства Борис і Гліб сподобилися прославлення у сонмі святих.