Воздвиження Хреста Господнього
Розширені новини
Воздвиження Хреста Господнього
14 вересня за новоюліанським календарем ми святкуємо Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього, друге дванадесяте свято з початку нового церковного року. Це Господське (присвячене Господу Ісусу Христу) свято, яке сповіщає про жертву Христову заради всіх нас.
З трепетом і з глибокою свідомістю священного жаху ми сьогодні поклоняємося перед Хрестом Господнім. І разом з цим ми святкуємо перемогу Божу над гріхом, над злом, над усім, що відділяє людину та світ від Нього...
Художні зображення Хреста часто заступають у нашій свідомості той хрест, яким Спаситель ніс його на Голгофу, хрест, на якому помирав Господь. У ті далекі часи хрест означав смерть злочинця; смерть такого злочинця, перед яким тремтіла жахом людська свідомість; злочинця, який людьми, народом, градом був вивержений геть, якому місця не було серед людей, і шлях його через жорстоку смерть лежав у дно пекло. Таким бачили Спасителя, ті що віддали Його на смерть, засудили Його на розп'яття, прибили Його до хреста, глумилися над Ним у час Його вмирання; Він був для них злочинцем, який заслуговував на останнє виверження з-поміж людей і смерті, тобто виключення Його із середовища живих.
Православні ікони та розп'яття зображають нам спокій смерті Христової; західні розп'яття нам показують болісну смерть людини, але реальність поєднує і те й інше, будучи чимось ще більшим, ніж просто смерть людини, яка зуміла всім життям і всією смертю своєю любити, до Божої перемоги. Христос перед Своїм розп'яттям говорив Своїм учням: Ніхто не забирає у Мене життя – Я його Сам віддаю... І в молитві перед освяченням Святих Дарів ми говоримо, що Христос був відданий – ні, не відданий! Він Сам Себе віддав на хресну смерть нашого заради спасіння...
Розп'яття Христове – це дія вільної Божественної любові, це дія вільної волі Спасителя Христа, який віддає Себе на смерть, щоб інші могли жити – жити вічним життям, жити з Богом. Іуда Його зрадив; Петро від Нього зрікся, троє з учнів спали в Гефсиманському саду: всі втікали. Ірод цинічно над Ним глузував; Пилат від страху перед людьми віддав Його на смерть; первосвященики, по сліпій вірі та заздрощів, вимагали Його розп'яття – але зрештою Христос став людиною, жив, страждав і помер, тому що я, і ти, і кожен із нас окремо і всі разом ми втратили Бога гріхом, забудькуватістю, себелюбством. - кожен з нас. Тому що за кожного з нас, як Спаситель сказав в одному видінні, Він зазнав би весь жах Гефсиманської ночі і весь жах хресного вмирання і смерті... Він вільно віддав Своє життя для тебе і для мене – не колективно для нас, а заради кожного з нас, тому що кожен із нас Йому такий дорогий, так Ним любий, що ціна йому – все життя, і весь жах, і всі страждання, і вся смерть Христова.
І всьому цьому знаменням є хрест, тому що, зрештою, любов, вірність, відданість випробовуються не словами, навіть не життям, а віддачею свого життя; не тільки смертю, а й зреченням себе таким повним, таким досконалим, що від людини залишається тільки любов: хресна, жертовна, котра віддає себе любов, вмирання і смерть самому собі для того, щоб жив інший.
І ось ми поклоняємося Хресту, який для нас означає все це, і Божу перемогу; і як благоговійно маємо ми чинити хресне знамення, ставитись до того, що воно означає для нас. Коли ми кладемо на себе хрест, ми кладемо на себе знак, перед яким тремтять усі темні сили, котрі зійшлися на бій з Богом – хрестом і були переможені цим хрестом. Ми цього не вміємо відчути, але темні сили тремтять і відходять від Господнього хреста.
Але разом з тим, коли ми здійснюємо хресне знамення, ми ніби на себе беремо хрест Христів; ми наважуємося слідувати за Ним, а шлях Христос нам вказав: Відкинься від себе, візьми хрест і йди за Мною; щоб ніхто в тебе не забирав життя, віддавай його щодня, щогодини, доки не прийде час віддати його раз і назавжди в руки Божі. І нехай все твоє життя буде несенням цього хреста – знамення перемоги та готовності твоєї так жити і так помирати, як помирав Господь.
І як благоговійно маємо ми чинити хрест, знаючи, пам'ятаючи, що хрестом ми сповідуємо всю віру свою, складаючи три пальці разом, чим засвідчуємо нашу віру у Святу Трійцю, і згинаючи решту двох пальців, чим нагадуємо самим собі, темним силам і кожному, що ми віримо в Христа – і Бога, і Людину, яка зійшла на землю і віддала своє життя за нас.
Тому, коли будемо підходити до хреста у день свята на прощання, вклонімося йому благоговійно, любовно, трепетно, але, приклавшись до нього, віддаючи йому поцілунок віри і поцілунок любові, приймемо й заповідь Господню: Відкинься себе! Візьми свій хрест і йди за Мною – куди б Я не пішов... Амінь.
митрополит Антоній Сурожський
14 вересня за новоюліанським календарем ми святкуємо Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього, друге дванадесяте свято з початку нового церковного року. Це Господське (присвячене Господу Ісусу Христу) свято, яке сповіщає про жертву Христову заради всіх нас.
З трепетом і з глибокою свідомістю священного жаху ми сьогодні поклоняємося перед Хрестом Господнім. І разом з цим ми святкуємо перемогу Божу над гріхом, над злом, над усім, що відділяє людину та світ від Нього...
Художні зображення Хреста часто заступають у нашій свідомості той хрест, яким Спаситель ніс його на Голгофу, хрест, на якому помирав Господь. У ті далекі часи хрест означав смерть злочинця; смерть такого злочинця, перед яким тремтіла жахом людська свідомість; злочинця, який людьми, народом, градом був вивержений геть, якому місця не було серед людей, і шлях його через жорстоку смерть лежав у дно пекло. Таким бачили Спасителя, ті що віддали Його на смерть, засудили Його на розп'яття, прибили Його до хреста, глумилися над Ним у час Його вмирання; Він був для них злочинцем, який заслуговував на останнє виверження з-поміж людей і смерті, тобто виключення Його із середовища живих.
Православні ікони та розп'яття зображають нам спокій смерті Христової; західні розп'яття нам показують болісну смерть людини, але реальність поєднує і те й інше, будучи чимось ще більшим, ніж просто смерть людини, яка зуміла всім життям і всією смертю своєю любити, до Божої перемоги. Христос перед Своїм розп'яттям говорив Своїм учням: Ніхто не забирає у Мене життя – Я його Сам віддаю... І в молитві перед освяченням Святих Дарів ми говоримо, що Христос був відданий – ні, не відданий! Він Сам Себе віддав на хресну смерть нашого заради спасіння...
Розп'яття Христове – це дія вільної Божественної любові, це дія вільної волі Спасителя Христа, який віддає Себе на смерть, щоб інші могли жити – жити вічним життям, жити з Богом. Іуда Його зрадив; Петро від Нього зрікся, троє з учнів спали в Гефсиманському саду: всі втікали. Ірод цинічно над Ним глузував; Пилат від страху перед людьми віддав Його на смерть; первосвященики, по сліпій вірі та заздрощів, вимагали Його розп'яття – але зрештою Христос став людиною, жив, страждав і помер, тому що я, і ти, і кожен із нас окремо і всі разом ми втратили Бога гріхом, забудькуватістю, себелюбством. - кожен з нас. Тому що за кожного з нас, як Спаситель сказав в одному видінні, Він зазнав би весь жах Гефсиманської ночі і весь жах хресного вмирання і смерті... Він вільно віддав Своє життя для тебе і для мене – не колективно для нас, а заради кожного з нас, тому що кожен із нас Йому такий дорогий, так Ним любий, що ціна йому – все життя, і весь жах, і всі страждання, і вся смерть Христова.
І всьому цьому знаменням є хрест, тому що, зрештою, любов, вірність, відданість випробовуються не словами, навіть не життям, а віддачею свого життя; не тільки смертю, а й зреченням себе таким повним, таким досконалим, що від людини залишається тільки любов: хресна, жертовна, котра віддає себе любов, вмирання і смерть самому собі для того, щоб жив інший.
І ось ми поклоняємося Хресту, який для нас означає все це, і Божу перемогу; і як благоговійно маємо ми чинити хресне знамення, ставитись до того, що воно означає для нас. Коли ми кладемо на себе хрест, ми кладемо на себе знак, перед яким тремтять усі темні сили, котрі зійшлися на бій з Богом – хрестом і були переможені цим хрестом. Ми цього не вміємо відчути, але темні сили тремтять і відходять від Господнього хреста.
Але разом з тим, коли ми здійснюємо хресне знамення, ми ніби на себе беремо хрест Христів; ми наважуємося слідувати за Ним, а шлях Христос нам вказав: Відкинься від себе, візьми хрест і йди за Мною; щоб ніхто в тебе не забирав життя, віддавай його щодня, щогодини, доки не прийде час віддати його раз і назавжди в руки Божі. І нехай все твоє життя буде несенням цього хреста – знамення перемоги та готовності твоєї так жити і так помирати, як помирав Господь.
І як благоговійно маємо ми чинити хрест, знаючи, пам'ятаючи, що хрестом ми сповідуємо всю віру свою, складаючи три пальці разом, чим засвідчуємо нашу віру у Святу Трійцю, і згинаючи решту двох пальців, чим нагадуємо самим собі, темним силам і кожному, що ми віримо в Христа – і Бога, і Людину, яка зійшла на землю і віддала своє життя за нас.
Тому, коли будемо підходити до хреста у день свята на прощання, вклонімося йому благоговійно, любовно, трепетно, але, приклавшись до нього, віддаючи йому поцілунок віри і поцілунок любові, приймемо й заповідь Господню: Відкинься себе! Візьми свій хрест і йди за Мною – куди б Я не пішов... Амінь.
митрополит Антоній Сурожський