Дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених та
дослідників свідчать про те, що нині не
лише існує реальна загроза, а відбувається процес зрощення
неокультів з політикою. Є всі підстави вважати, що у цій
ситуації діяльність новітніх і нетрадиційних культів виявляє
ознаки здійснення одних із найгостріших і, можливо,
найефективніших заходів безпосереднього підриву та вигідного
прихованого впливу і тиску – ідеологічної диверсії,
підконтрольної спецслужбам, насамперед США як одноосібній
супердержаві, котра отримала перемогу в ідеологічній
конкуренції з комунізмом, а зараз розгортає на світовій арені
непримиренну боротьбу з іншими антиімперіалістичними,
антиглобалістськими, антиамериканськими та антисіоністськими
рухами, прагне забезпечити одноосібне домінування на світовій
арені шляхом нав’язування ліберальної моделі американського
зразка організації сучасних національних суспільств іноземних
держав і утворення новітньої „американської світової
імперії”.За наявними у автора даними, на початку 90-х років ЦРУ США розробило програму розвідувальної діяльності „HUMINT”, згідно з якою організації новітніх і нетрадиційних культів розглядаються як канали проведення розвідувальних заходів і операцій щодо іноземних опонентів Сполучених Штатів. Зокрема, мормони розглядаються як перспективний канал надходження конфіденційної інформації [1]. Вищевказане свідчить про їх можливе використання американськими та іншими іноземними спецслужбами, нерозвідувальними урядовими та закордонними недержавними організаціями для створення механізму втручання у внутрішні справи нашої держави і проведення на її території повномасштабної розвідувальної діяльності, в тому числі й розвідувально-підривного характеру. Не є великим секретом, що в Україні та інших державах Центральної, Східної і Південної Європи та СНД відбуваються керовані із Вашингтону із залученням місцевих прихильників американської ліберальної моделі суспільного розвитку стратегічні заходи „декомунізації” посткомуністичних суспільств. Однією із форм є „оксамитові”, „помаранчеві”, „трояндові” та інші кольорові революції, котрі спостерігалися у державах Східної Європи, Югославії, Прибалтики, Грузії, Україні, невдалі масові заворушення населення у Киргизстані та Узбекистані. Фахівці з неокультів, правоохоронні органи та спецслужби серед активних учасниками масових політичних акцій опозиційних („демократичних”) сил до посткомуністичної публічної влади постійно фіксують представників неокультів, керованих іноземними місіонерами.
Автор ще раз змушений повторитися, що сутність, мета і завдання ідеологічної диверсії викладені одним із головних ідеологів підривної діяльності проти СРСР, першим директором ЦРУ США Алленом Даллесом, який ще у 50-ті роки ХХ століття зазначив наступне: „...В управлінні державою ми створимо хаос и безладдя... Ми станемо непомітно, але активно сприяти самодурству чиновників, хабарникам. Безпринципність, бюрократизм і зволікання підніматимуться до рівня благодаті... Чесність і порядність висміюватимуться і вони нікому не стануть потрібні, перетворяться у пережиток минулого. Хамство і наглість, брехня і обман, пияцтво та наркоманія, тваринний страх одного перед іншим та безсоромність, зрадництво, ворожість народів, насамперед ворожість і ненависть до росіян, – все це ми будемо спритно і непомітно культивувати, все це розквітне махровим кольором...[2]”
Історичний досвід таємного протистояння в роки „холодної війни” також засвідчив, що стратегія Заходу‚ зокрема США‚ щодо колишнього Радянського Союзу мала антагоністичний і достатньо жорсткий характер. Сприйняття цієї стратегії під таким кутом зору диктувалося причинами ідеологічного порядку. В цих умовах була необхідна тверезість самооцінки і гнучкість політики‚ об’єктивного ставлення до опонента та його можливостей. Проте‚ таких якостей не доставало радянському керівництву.
Американський соціолог культури Дж.Белл стверджує, що в умовах глобалізації утворився небезпечний розрив (несумісність) протестантських духовних цінностей, що забезпечили саму можливість утвердження капіталізму в світовому масштабі, та, що нав’язуються з допомогою реклами (особливо останнім часом) установками масової культури сучасного суспільства споживання. Нинішнє споживчо-гедоністичне ставлення до життя прямо протилежно аскетично-трудовому духу раннього і класичного капіталізму, блокує самовідтворення його ідейно-мотиваційних основ і всього західного соціокультурного типу.
Але набагато більш гострим, ніж у межах самого Заходу, культурне протиріччя виявляється в планетарному масштабі. Отут усе більше загострюється нездоланний конфлікт між специфічними ідейно-ціннісно-мотиваційними підставами традиційних цивілізацій і псевдоцінностями комерціоналізованої квазікультури одномірного суспільства масового споживання. Тієї квазікультури, чия американізована продукція виробляється не в ім’я цілей культури, орієнтованих на цінності істини, добра і краси, а в ім’я одержання прибутку в системі розширеного відтворення.
А оскільки зміст цієї масової культури є суто економічний, то для неї не має значення, з яким ідейно-ціннісним матеріалом працювати, аби дістати максимальний прибуток. При цьому масова квазікультура виступає в якості антигуманного та антикультурного початку і прямо суперечить базовим ціннісним установкам усіх цивілізацій, у тому числі й Західної.
Таким чином, можна сказати, що основна мета культурно-ідеологічної глобалізації, що нині відбувається, – створення в масштабах усього світу нової людини, яка легко піддається впливу, керованої через засоби комунікації з єдиного культурно-ідеологічного Центру.
Глобалізація у сфері ідеології зачіпає також і релігійну сферу. Нині фахівцями зафіксовані ознаки того, що глобалісти прагнуть здійснити певну уніфікацію релігійних і національно-культурних цінностей під реалізацію свого всесвітнього проекту. У зв’язку з цим, зазначений процес нині наштовхується на несприйняття континентальними народами Євразії атлантистських цінностей і способу життя. Раціоналізм, дух торгашества та індивідуалізм глобалістів наштовхується на духовний початок континентальних народів Євразії, в основі якого завжди була ідея, а не економічний розрахунок, колективізм та вождізм. Доцільно зробити відповідне роз’яснення. Ініціатори нинішньої глобалізації мають подвійне ставлення до змісту ліберал-демократичної ідей.
Так, ліберал-демократизм для американців в реалізації зовнішньої політики США заснований на „панамериканському шовінізмі” – „Америка понад усе!”; „Народи світу живуть погано, тому що вони не визнають американські цінності та американський спосіб життя”; „Америка зобов’язана здійснити світову месію...”.
Ліберал-демократизм для іноземних аборигенів заснований на визнанні носіями цієї ідеології із числа представників еліти континентальних націй (апологетів або агентів впливу глобалістів) меншовартості власних національних (насамперед духовних) цінностей, корисності плазування перед усім американським та доцільності за допомогою американських друзів перевиховувати населення власної держави, позбавляючи його рудиментів, успадкованих із минулих режимів, і запровадити до його свідомості американські стандарти способу життя, ліберальні цінності, навіть всупереч внутрішній природі континентальних народів, які населяють Євразійський простір. У цьому випадку робиться ставка на організацію спрямованого прихованого впливу на прозахідно налаштовані сили в політичних і ділових колах, на представників системи освіти та виховання, а також на молодь.
Як наслідок для України – православні духовні цінності, які є історичною першоосновою у формуванні решти загальнонаціональних духовних цінностей, способу життя, сприйняття світу і мислення, визначаються як такі, що не визнані авторами англосаксонського цивілізаційного проекту як основоформуючі елементи нової суспільної ідеології у посткомуністичних суспільствах. Причиною такої їх оцінки може бути той факт, що православні духовні цінності були вже скомпрометовані активним використанням радянським режимом для формування особливої спільності „радянський народ” та відповідного „радянського менталітету”, заснованого на приматі „колективізму”, „радянського патріотизму”, вождізмі” тощо. З цієї причини православні духовні цінності, поряд з іншими духовними цінностями нашого народу, на думку глобалістів, можуть стати на заваді впровадженню ліберальної ідеології та ринкових економічних відносин в Україні та у суспільствах інших нових посткомуністичних держав.
З цієї причини православні та інші національні духовні цінності стають об’єктом ворожих посягань: критики, висміювання, паплюження, ревізування або відкритого придушення з боку ідеологічних конкурентів. Нинішнє загострення протиріч, приміром, у сучасних міжконфесійних відносинах православної церкви частково обумовлено й глобалізаційними процесами, тобто зовнішнім чинником. Зазначене виявляється в діяльності окремих представників новітніх культів, так званих „модернізованих церков”, утворених в США, як правило, за участю ЦРУ та інших американських спецслужб для використання в роки „холодної війни” в таємних операціях проти носіїв комуністичної та інших нелояльних до Сполучених Штатів ідеологій. В діяльності керівників сучасних угруповань новітніх культів в Україні, зокрема афро-американського (Посольства божого), корейсько-американського (Церква Муна) походження, спостерігається прагнення:
–нав’язати населенню нашої держави природно невластиві модернізовані теологічні уявлення про світ, бога, людину, сім’ю, суспільство, владу і державу, – тобто змінити свідомість народу, нав’язати інші цінності життя;
–постановити їх у психологічну та економічну залежність від керівництва угруповання, тобто здійснюється спеціалізований психологічних тиск на адептів за допомогою найсучасніших методик психології в галузі управління свідомістю великими масами народу; постійне психологічне спонукання обов’язкового внесення грошових пожертв у зростаючих масштабах на користь „церкви”;
–здійснювати приховане спостереження і керування поведінкою української пастви, в тому числі й в періоди підвищеної соціально-політичної напруги в суспільстві, таким чином втручаючись у внутрішні справи Української держави (найбільш характерно було виявлено у „Білому братерстві”).
Саме з цієї причини значна група впливових політиків-лібералів, так званої „євроатлантичної орієнтації”, сприяє поширенню та зміцненню позицій іноземців–лідерів новітніх і нетрадиційних культів, американського походження, в тому числі тоталітарного та деструктивного характеру. Не цураються ці політики також їхньої фінансової і політичної підтримки під час передвиборних кампаній та інших політичних акцій. Вітчизняні та закордонні ЗМІ періодично повідомляють про зв’язки окремих представників „Нашої України” і БЮТ з лідерами неокультів, котрі діють в України [3].
Зазначена діяльність, якщо не завдає помітної шкоди одразу, то принижує роль традиційних церков, вносить відповідний додатковий розбрат у душі віруючих, примушує відходити їх від сповідання вірувань традиційних для України церков.
При проведенні своїх масових заходів керівники неокультів нерідко використовують останні досягнення науки та техніки. Особливу увагу приділяють вивченню психології в галузі психологічних методів впливу і управління великими масами народу. Часто використовуються особливі методи впливу на психіку, гіпноз, екстрасенсорику і навіть спеціальні апарати, створені для прямого впливу на мозок, котрі підключаються до комп’ютерних мереж. Проте, СБ України та інші правоохоронні органи України у відсутності політичної волі з боку вищого керівництва держави не проводять достатніх заходів щодо документування і правого припинення зазначених фактів. Вони, у кращому випадку, обмежуються лише оперативним спостереження за процесами.
Автор ще раз наголошує на тому факті, що більшість з неокультних рухів виникло на території США штучно за участю американських спецслужб для боротьби зі всесвітнім комунізмом. Нинішній їхній деструктивізм полягає в тому, що з самого початку зазначені угруповання створювались для розвалу, привнесення негативів у суспільні відносини та у свідомість людей. Крім того, набувши значного фінансового капіталу і високого суспільно-політичного впливу в США та світі в цілому, сучасні керівники зазначених структур, на зразок „Аль-Каїди”, частково вийшли з-під контролю спецслужб і здійснюють власну зовнішню політику з амбіціями на монопольне управління світом. Від негативних наслідків їх діяльності нині потерпають й колишні європейські партнери американців по „холодній війні”.
Так, на відміну від України „неокульти” визнані у Франції, Німеччині, Росії, інших іноземних державах як шкідливі для суспільної моралі та здоров’я. Так, французькій спеціальній службі „РЖ” (політичного розшуку), контррозвідці ДСТ і загальнодержавній розвідці ДЖСЕ законодавчо надано право оперативно контролювати та припиняти діяльність подібних тоталітарних сект та організацій з метою викриття, попередження, припинення чи зниження їхнього негативного впливу на французьке суспільство [4]. Аналогічні повноваження має німецька федеральна контррозвідка БФФ і розвідка БНД та російські відповідно ФСБ і ФСК. В нашій державі на відміну від інших нещодавно керівник однієї із сект навіть призначався головою Служби безпеки України. Це дуже неоднозначна і знакова подія для проблеми, що досліджується. У світовій практиці кадрової політики спецслужб подібного не траплялося.
Щодо особливостей методів, котрі застосовуються під час ритуальних заходів неокультовими організаціями, необхідно зазначити, коли людина переживає моменти екстазу, зокрема й релігійного, в її організмі виробляються ендорфiни — речовини, подібні до наркотичних. Саме вони створюють відчуття щастя, польоту. Наприклад, ендорфiни виробляються організмом жінок під час пологів. Окрім знеболювання, вони також служать своєрідною винагородою організмові за зусилля, допомагаючи повніше відчути щастя материнства та гармонію зі світом. Схожими відчуттями супроводжується творча діяльність. Ще ці почуття добре знайомі альпіністам. Ризик, важка праця, кисневий голод. На верхівці — екстаз та почуття богоподiбності. Заради кількох таких хвилин багато хто готовий жертвувати всім.
Значну частину членів новітніх релігійних та містичних об’єднань можна порівняти з наркоманами, які готові на все заради чергової дози. Наркоман досягає екстазу, просто вводячи шприц у вену. А названі об’єднання нерідко запозичують з арсеналу східних релігій різноманітні психотехніки, що допомагають впливати безпосередньо на центр задоволення в мозку. До неорелігійних груп людей приводять різні мотиви — невдоволення життям, прагнення до самопізнання, бажання виділитися з натовпу. Проте потім ті та інші потрапляють на бiохiмiчний „гачок”.
Страх — головна зброя тоталітарних культів. Страх людини перед самотністю після тривалого перебування у громаді, де вона не могла на самоті залишитися зі своїми думками. Страх перед самостійним життям, котре здається неможливим після обмеженого світу релігійної громади. Страх перед переслідуванням, а в деяких випадках i фізичною розправою, на що здатні „брати та сестри”, які так захоплено закликають до „загальної любові”.
До основних деструктивних ознак культового устрою релігійної або містичної групи тоталітарної спрямованості можна віднести[5]:
– групову ізоляцію (ізоляція групи, ізольована група), що призводить адептів до усвідомлення власної групової надзвичайності;
– наявність директивного лідера, який орієнтує групу за вигідним для себе напрямом у прийнятті колективного рішення;
– однорідність (гомогенність) групи, що має розвиток внаслідок недопущення (часто лідером) існування різних думок або цінностей;
– відсутність визначених процедурних норм, особливо у ситуації емоційного напруження або стресу [6].
Наслідками домінування групового мислення стають такі загальні негативні характеристики:
– формується завищена оцінка влади (могутності) групи, що включає ілюзію невразливості та віру в групову мораль;
– адепти отримують впевненість, що навіть у ситуації стресу членство у групі є раціональним; з’являються групові стереотипи, що беззастережно підтримуються всіма;
– культивується примус (груповий тиск) заради підтримання групової однорідності, що, як правило, включає самоцензуру, ілюзію одностайності, тиск на вільнодумство тощо.
Внаслідок постійної психологічної обробки з боку лідерів у тоталітарних сектах відбувається трансформація групової свідомості її членів i виникають певні моделі групового мислення. Розглянемо деякі з них.
1. Одностайність членів групи не спонтанна, а спланована i манiпулятивно реалізується лідерами культу. Харизматичний лідер формує навколо себе віддану верхівку (еліту), яка i є „групою ухвалення рішення”, тобто процес реального ухвалення рішення відчужений від пересічних адептів. Індивідуальне прагнення останніх належати до групи формується через постійне суворе випробування їхньої вірності культовим ідеалам з використанням практики „батога i пряника”. Культ стає визначальною ціннісною орієнтацією життєдіяльності людини i єдиним, первинним, джерелом міжособистісних зв’язків членів культу.
2. Структурні недоліки виражені у деiндивiдуалiзацiї як результат прагнення членів культу до однорідності. Спростовуються усталені життєві принципи i „приймається” новий набір норм та стереотипів поведінки, що схвалені групою. Деiндивiдуалiзацiя не вторинний продукт культової практики, а навпаки, культ існує заради „забезпечення” своїх прихильників особистісними змінами, заміни їхньої світоглядної орієнтації, поведінки та спокуси контролю.
3.Спонтанні та манливі стресові ситуації („провокаційні ситуаційні контексти”) мають вигляд жорстокого соціального контролю, що використовується як інструмент почуття провини, страху та ганьби за власне минуле з метою створення постійного емоційного напруження i сподівання на привабливе майбутнє. Проте для адептів обов’язковою умовою його досягнення є суворе дотримання внутрішньої групової регламентації, що встановлена i діє виключно в інтересах еліти („групи ухвалення рішення”). Отже, спостерігається відчуження, деприватизацiя щодо процесу ухвалення особистістю рішення.
4.Передчасне погодження з думкою групи модифікується у беззастережну, екзальтовану відповідність культовій доктрині. За умови відсутності можливості критикувати рішення еліти, необхідним стає неадекватне обожнювання як самої доктрини, так i її носіїв: доктрина — єдиний шлях до правди, з нею мало погоджуватися, їй необхідно повністю відповідати.
Зазначена діяльність призводить до певної руйнації особистості через такі форми:
–фізичні (обмеження у харчуванні, сні, виснажлива робота);
–психічні (негативні зміни у психіці та поведінці особистості, виявляється її нездатність до критичного мислення);
–розумові (звуження інтелектуальної та культурної сфери особистості, обмеження знань, навичок i умінь, що стосуються культу);
–соціальні (регресія здатності до спілкування, тотальна ворожість до всієї системи функціонування суспільства).
За свідченням представників французької Асоціації захисту сімей i осіб від згубного впливу сект (Аssociation pour la Sauvegarde de la Famille et de la Jeunesse, Herblay, France), процес втягування нових адептів до секти має ретельно розроблену стратегію і умовно поділяється на чотири етапи.
І етап(полестити та спокусити):
–досягається через прості, навіть спрощені відповіді на складні питання буття (життя, смерть, хвороба) у теплий атмосфері групи;
–наголошується на всіх актуальних проблемах сучасної епохи (екологія, прибульці з космосу, медитація, „звільнення” тощо);
–використовуються лестощі („ти гарний, розумний, ти потрібен нам для Великої Місії”);
–гарантуються щастя, свобода і знання.
ІІ етап (нейтралізуються психозахиснi якості особистості та її здатність до критичного сприйняття дійсності):
– досягається завдяки втомі (напружена праця, лекції, тривале проповідування по домівках або у громадських місцях з метою вербування нових членів, виснажливі медитації, молитви, засвоєння доктрини секти тощо);
–відбувається зміна режиму харчування (дієта, піст тощо);
–створюються такі умови життя, за яких адепт не може „зупинитися” i замислитися над тим, що він робить i як живе;
–обмежується приватне життя особи (значно зменшується можливість побути на самоті, обов’язкове насильницьке сповідування перед групою, статева регламентація тощо);
–змінюється лексичний запас (майбутній сектант повинен опанувати мову, котра „добре” сприймається на слух, справляє враження серйозної у науковому або релігійному сенсі, проте має смисл лише всередині групи);
–зазначена методика позбавляє адепта будь-якого спілкування зі світом i фактично звужує його інтелектуальний потенціал (результат, протилежний обіцянкам на I етапі).
ІІІетап (закріплюється членство адепта у групі, стимулюються соціальні розриви):
–настійні рекомендації (покинути навчання);
–від’їзд за кордон (як правило, під приводом продовження сектантської підготовки);
–розрив із сім’єю, друзями, суспільством; будь-яка інформація, що надходить ззовні, проголошується підозрілою та необ’єктивною; всі, хто критикує секту, змальовуються негативно, як небезпечні й такі, які виступають проти прогресу людства; іноді родина проголошується відповідальною за всі труднощі, що спіткали членів секти;
–суспільство визнається місцем загибелі, медицина вважається непотрібною, психіатрія — небезпечною, інші релігії як повністю переборені, політика — застарілою; лише група під керівництвом Свого Вчителя, який оголошує себе рятівником людства, може вести паству дорогою до щастя;
– коли у свідомості членів групи поширюється впевненість у власну винятковість i здатність до спасіння людства, їм пояснюють, що „суспільство чинить опір, у нього є свої звички, свої інтереси, вам не повірять, вас переслідуватимуть; i це є доказом того, що ви — в Істині; така аргументація збільшення опору суспільства щодо адепта призводить до глибшого поглинання останнього сектою.
IVетап(передбачається зробити повернення до суспільства неможливим):
–відсутні прибуток, соціальна підтримка та практичний професійний досвід;
–часта зміна місць перебування не дозволяє встановлювати стійкі зв’язки із зовнішнім (стосовно групи) світом, які б могли полегшити повернення;
– втрачаються старі друзі;
–родинні зв’язки або розірвано, або загострено до конфлікту;
–якщо подружжя та їх діти — члени однієї групи, то неможливо вийти з секти одному, необхідно, щоб цього зажадало якнайменше двоє дорослих членів родини;
–страх, жорстка дисципліна, суворі покарання, постійні доноси, побоювання зовнішнього світу, грошові борги тощо;
–приймається рушення, що простіше залишитися, бути як інші;
–можливість досягти щастя, свободи, багатства або знання повною мірою узгоджується з необхідністю терпіти страждання;домінуючою стає мотивація, що дуже нерозумно відступати, коли мета вже близько, коли вже стільки вистраждано i вкладено (у тому числі й фінансів); якщо член секти пережив багато страждань, то він готовий до більших випробувань.
Наведені вище етапи спрямовані, насамперед, на те, щоб швидко і міцно злити людину із сектою, спаплюжити її свідомість та розвинути комплекс гострої iнфантилiзацiї. За таких умов адепти культової групи стають повністю залежними від свого „вчителя” i здатні перетворитися на небезпечних фанатиків.
У 1993 р. в Україні було проведено психологічну експертизу з метою дослідження людей, які відчули на собі вплив деяких новітніх релігійних культів („Велике Біле Братерство”, „Богородичний центр” тощо). До складу експертної комісії входили досвідчені вченi-психологи (О.Жажков, О.Бухтіяров, Л.Тарасова). У результаті дослідження вони дійшли висновку: у людей, які зазнали впливу керівників цих угруповань, піддалися „зомбуванню” психоенергетичними засобами, відбулися в особистих інтелектуальних i енергетичних структурах суттєві розлади. Такі зміни виявляються у механізмах нервової регуляції поведінкою i життєдіяльністю. Відбувається спотворення природного механізму функціональної асиметрії.
Дослідники зазначають, що подібні результати спостерігалися доктором Камероном („Програма ЦРУ М-Культура”, Канада) при застосуванні ним шокової та інших форм впливів на психіку. У таких осіб понижуються вищі інтелектуальні функції та вербальний інтелект, що, у свою чергу, спричинює зниження порогу критичності, підвищенню догматизму i стереотипії в інтелектуальній діяльності; змінюється співвідношення інтелектуального рацiонально-логiчного та iррацiонально-iнтуїтивного контурів вертикальної ієрархії нервової регуляції. Таким чином, це призводить до придушення творчої індивідуальності, а особливо творчої уяви, механізмів висування і критичної перевірки гіпотез, інтуїції, пластичності поведінки тощо.
Було виявлено наступні фенотипічні риси у структурі особи: соціальна дезадаптацiя; схильність до формування чи сприйняття так званих надцiнних ідей, котрі з часом оволодівають свідомістю індивіда, знецінюючи все інше; поєднання характеристик підвищеної чуттєвості з емоційною холодністю, відчуженістю у зв’язках із соціальним середовищем. Проте слід акцентувати увагу на принципі добровільності, котрим керуються вируючі, сприймаючи ті чи інші релігійні погляди, ідеї, настанови, релігійний авторитаризм тощо.
Саме цей принцип стає тією „нормою, певним статусом, без чого віруючий свою життєдіяльність i уявити не може” [7].