Представники та послідовники МПвУ часто прагнуть подати себе, як «жертв переслідування», кажуть, що «нашу Церкву хочуть заборонити» (насправді йдеться не про «заборону Церкви», а про заборону адміністративного підпорядкування релігійних організацій в Україні російським центрам, таким як Моспатріархія).
Зрозуміло, що в цьому контексті вони часто згадують про права, про свободу, про мир, тощо (чого ніколи не робили у попередні десятиліття, бувши фаворитами проросійських урядів). Але замість емоційних дискусій мені здається більш продуктивним буде подивитися на те, як МП з одного боку, та всі інші конфесії з іншого боку почуваються на окупованих (де влада підтримує МП) та неокупованих територіях України.
Чи хтось чув про вимоги свободи і вільної діяльності, які би МП висував до влади на окупованих територіях, просячи не перешкоджати вільній діяльності інших конфесій? Чи хтось чув про заяви МП на захист арештованих і переслідуваних пасторів, священиків, інших релігійних лідерів, на яких здійснює гоніння окупаційна влада? Чи протестують проти захоплення майна - культового та іншого, яке належить громадам не-МП?
Ніхто і ніяк з МП не лише не протестує. Навпаки - місцеві служителі МП схвалюють всіляко боротьбу «з єретиками, розкольниками і сектантами». Допомагають складати списки осіб з числа релігійних діячів, яких треба окупантам переслідувати.
І з Києва очільники МП ніяк не засуджують такого ставлення і не реагують на таку діяльність.
Отже реально МПвУ прагне свободи лише для себе, а не для всіх. І при нагоді окупації дуже легко вмотновується в споріднений собі режим, поділяючи його ідеологію «русского міра».
Джерело: сторінка митрополита Білоцерківського Євстратія