Чи можна нам причащатися на Великдень?
Розширені новини
Чи можна нам причащатися на Великдень?
Питання хороше. Проте воно видає відсутність чіткого розуміння речей. На Великдень не просто можна, але й потрібно причащатися. На користь цього твердження хотілося б навести в узагальненому вигляді низку аргументів:📍У перші століття історії Церкви, як ми бачимо в канонах і святоотцівських працях, участь у Літургії без причастя Святих Тайн була просто немислимою. Однак згодом, рівень благочестя та розуміння серед християн став падати, і правила підготовки до причастя стали суворішими, подекуди навіть надмірно (у тому числі подвійні стандарти для духовенства та мирян). Незважаючи на це, причастя на Великдень було загальною практикою, досі зберігаючись у всіх православних країнах. Однак дехто відкладає причастя до самого Великодня, ніби їм хтось заважає приступати до Чаші щонеділі Великого посту та всього року. Таким чином, в ідеалі нам слід було б причащатися на кожній літургії, особливо у Великий Четвер, коли було встановлено Євхаристію, на Великдень і на П'ятидесятницю, коли народилася Церква.
📍Тим, на кого покладено покуту через якийсь важкий гріх, деякі духовники дозволяють причаститися (лише) на Великдень, після чого, ще деякий час, вони продовжують нести свою епітімію. Ця практика, яка, проте, не є і не повинна бути загальноприйнятою, мала місце ще в давні часи, на допомогу тим, хто кається, щоб зміцнити їх духовно, дозволивши і їм долучитися до радості свята. З іншого боку, дозволення каючимся причаститися на Великдень вказує на те, що простого перебігу часу і навіть особистих зусиль того, хто кається, недостатньо, щоб позбавити людину від гріха і смерті. Адже для цього необхідно, щоб Сам воскреслий Христос послав світло і зміцнення душі того, хто кається (подібно до того, як преподобна Марія Єгипетська, яка вела розпусний спосіб життя до останнього дня свого перебування в світі, змогла стати на шлях покаяння в пустелі тільки після причастя Христу). Звідси з'явилося і поширилося в деяких місцях помилкове уявлення про те, ніби на Великдень причащаються лише розбійники та блудники. Але хіба Церква має окреме причастя для розбійників і блудників, а інше – для тих, хто веде християнське життя? Хіба Христос не один і той же на кожній літургії протягом року? Хіба Йому не причащаються всі - і священики, і царі, і злиденні, і розбійники, і діти? До речі, слово свт. Іоанна Золотоуста (наприкінці пасхальної утрені) закликає всіх без поділу до причастя Христа. Його заклик «Ті, що постилися і непостилися, — веселіться нині! Трапеза багата: все насичуйтесь! Агнець великий і вгодований: ніхто не піде голодним! явно стосується причастя Святих Тайн. Дивно, що дехто читає або слухає це слово, не розуміючи, що нас закликають не до трапези з м'ясними стравами, а до причастя Христа.
📍Також дуже важливим є догматичний аспект цієї проблеми. Народ штовхається в чергах, щоб купити та скуштувати на Великдень ягнятини – для деяких це єдина «біблійна заповідь», яку вони дотримуються у своєму житті (оскільки інші заповіді їх не влаштовують!). Однак коли в книзі Виходу йдеться про закладання пасхального ягняти, це стосується єврейської Пасхи, де ягня було прообразом Христа-Ягня, закланого за нас. Тому куштування пасхального ягня без причастя Христу означає повернення до Старого Завіту і відмову визнати Христа «Агнцем Божим, Який бере на Себе гріх світу» (Ів 1:29). Крім того, люди печуть всілякі паски чи інші страви, які ми називаємо «паскою». Але хіба ми не знаємо, що “Пасха наша – Христос” (1Кор 5:7)? Тому всі ці великодні страви повинні бути продовженням, але не заміною причастя Святих Таїн. Про це не особливо говориться в храмах, але ми всі повинні знати, що Великдень це поперше Літургія і причастя Христа Воскреслого.
📍Деякі також кажуть, що на Великдень не можна причащатися, тому що потім ти їстимеш скоромне. Але хіба священик не робить те саме? Навіщо тоді відбувається Пасхальна Літургія, і після неї благословляється їсти молочне та м'ясне? Хіба не ясно, що після причастя можна їсти все? Чи, можливо, хтось сприймає Літургію як театральну виставу, а не як заклик до причастя Христа? Якби куштування скоромного було несумісне з причастям, тоді на Великдень і Різдво не відбувалася б Літургія, або не було б розговлення. Причому це стосується всього літургійного року.
Тому «зі страхом Божим, вірою та любов'ю приступимо» до Христа, щоб краще зрозуміти, що означає «Христос воскрес!» і «Воістину воскрес!». Адже Він Сам каже: «Істинно, істинно говорю вам: якщо не будете їсти Плоти Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя. Той, Хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ів. 6:53-54).'