6 ЛИПНЯ - ПРАВЕДНОЇ ДІВИ ЮЛІАНІЇ, КНЯЖНИ ОЛЬШАНСЬКОЇ
Розширені новини
6 ЛИПНЯ - ПРАВЕДНОЇ ДІВИ ЮЛІАНІЇ, КНЯЖНИ ОЛЬШАНСЬКОЇ
Праведна діва Юліанія, була донькою князя Юрія (Георгія) Ольшанського. Вона жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Її батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинської землі від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир.Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі.
На початку XVII ст., коли Києво-Печерським монастирем керував архімандрит Єлисей Плетенецький, копаючи нову могилу біля стіни Головного храму, знайшли домовину. На ній була прибита срібна дощечка з гербом князів Ольшанських і з написом: «Юліанія, княжна Ольшанська, донька князя Георгія Ольшанського, преставилася дівою в літо від народження свого шістнадцяте».
Коли ж відкрили домовину, то побачили праведну Юліанію як живу, але ніби сплячу, в дорогому одязі, з перснями на руках і дівочому віночку на голові. Але коли доторкнулися до тієї одежі, вона миттєво розсипалася. Святу діву одягли в нову одежу, а домовину перенесли в церкву, але без почестей, що належать святим.
Бажаючи відкриття та прославлення святій діви Юліанії, Господь устроїв так, що праведна Юліанія явилася Київському митрополиту Петру (Могилі) та докорила йому за маловіру та неповагу до її святих мощів.
Митрополит Петро, одягнувши святительські одежі та зібравши Освячений Собор, здійснив святкове богослужіння з подякою Господу, Пресвятій Богородиці та преподобним отцям Києво-Печерським за чудесне знайдення чесних мощів праведної діви. Самі мощі були покладені в нову раку з надписам: «По волі Творця неба і землі живе в усі віки Юліанія, помічниця і велика в Небі заступниця. Тут мощі — ліки від всіх страждань. Райські поселення собою прикрашаєш, Юліанія, як квітка чудова». З того часу багато прочан стало приходити до них, і там почали відбуватися дива і зцілення.
Кальнофойський Афанасій, київський письменник XVII ст., писав: «Якось до монастиря прийшов невідомий чоловік і, вдавши віруючого, попросив відчинити раку з мощами святої Юліанії, щоб начебто їм поклонитися. Коли ж його прохання було задоволено, лицемірно кланявся і довго прикладався до них. Але потім, виходячи з храму і переступивши церковний поріг, впав на землю і з неймовірним криком помер у страшних муках. З дозволу архімандрита нещасного обшукали та за пазухою знайшли перстень — як виявилося, з руки святої Юліанії. На той час до храму зайшов благочестивий княжич Варфоломій та упізнав покійника. То був соцініанин, протестант — з тих, що зневажають християнську віру в святі мощі. Святотатця й грішника наказали поховати за межами монастиря. Це було перше диво, коли всі — і ченці Печерські, і миряни — увірували в святість праведної Юліанії».
Друге Боже знамення від святих мощів було 1667 року ігумену Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві Феодосію Софоновичу, який управляв цією обителлю в 1665—1673 рр. Одного разу, після закінчення ранкового піснеспіву, він, вийшовши з храму, удостоївся чудесного видіння: перед ним з’явилися лики багатьох святих дів, а одна з них звернулася до ігумена з такими словами: «Я — Юліанія, мощі якої лежать у святій церкві Печерській. То чому ж ти обходиш мене і мощі мої? Заради цього Господь і дав тобі знамення, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом долучена до святих дів, що догодили Йому». Справді, ігумен Феодосій досі не кланявся святим мощам. Він прийшов до Печерського монастиря на поклоніння святині, і вже більше ніколи про це не забував.
У 1718 році мощі святої горіли при пожежі в церкві. Останки їх були покладені в нову раку і поставлені в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Свята праведна діва Юліанія стала другою з святих жінок Київського Православ’я, що удостоїлися бути похованими в Лаврських печерах і ці обидві святі жінки походили з Білорусі. На іконах святий Юліанія зображується у соборі святих Отців Києво-Печерської лаври.
Повість про знайдення святих мощей праведної діви Юліанії надрукували окремою книжкою у друкарні Києво-Печерського монастиря 1705 року. З виправленням вона увійшла до Четій-Міней святителя Димитрія Ростовського під 6 липня. Згідно з указом святійшого Синоду Православної Церкви, з 1823 р. її друкують у Києво-Печерському патерику
Свята Юліанія – перша помічниця усім жінкам Білорусі та України в зціленні хвороб душі. Вона молиться за них разом з іншими святими Київського Православ’я перед Пречистою Матір’ю Господа і разом з Нею – перед Престолом Святої Трійці.