ЗНАЧЕННЯ ПОМИНАЛЬНИХ БОГОСЛУЖІНЬ
Розширені новини
ЗНАЧЕННЯ ПОМИНАЛЬНИХ БОГОСЛУЖІНЬ
Наближається Великий Піст, час покаяння, час особливих покаянних молитов і богослужінь, особливо посиленої молитви за спочилих.
Свята Православна Церква вчить, що є інше загробне життя. Вчення Православної Церкви про загробне життя показує нам те, що після окремого суду для праведників та грішників відкриваються тільки початки блаженств або мук. Виходячи із цього вчення Церква допускає можливість для деяких грішників не лише полегшення мук у пеклі, а й повне звільнення від них. Відбувається це за молитвами Церкви і за допомогою спасенних засобів, таких, як милостиня і особливо принесення безкровної жертви, Євхаристії.
Православні молитви за померлих складалися і створювалися від перших днів існування Святої Церкви. Для нашого часу це вже здебільшого безіменний, надособовий здобуток богонатхненної творчості всієї Церкви Христової – Церкви різних часів, країн і місцевостей. Усі молитви складались і створювалися найвидатнішими синами Церкви, великими знавцями загробного світу і знавцями глибин людської душі. Більшість імен їх історія втратила, а ті, що збереглися, належать до порівняно пізнішої доби. Серед них найвизначніші й найвідоміші преподобні отці: Іоанн Дамаскін (+749р.), Феофан Начертаний (+843р.), Феодор Студит (+826р.) та інші.
З літературного погляду молитви за померлих в основному становлять синтез богословських ідей про загробний світ, задушевних людських почуттів і переживань за долю померлих та палкого благання до Бога про Його милосердя до них за молитвами Богородиці і святих угодників. Заупокійні молитви складалися, звичайно, не на основі сухих викладів богословських істин, а на щирому почутті живого уявлення всієї реальності загробного світу і писалися, так би мовити, не чорнилом, а сльозами журби. В цьому й полягає таємниця їх глибокого впливу на кожну віруючу душу. Заупокійні молитви дуже різноманітні за змістом і численні за кількістю. Вони скомплектовані в різні літургічні форми, складаючи спеціальні богослужбові «чини» та «послідування». Коли це передбачено церковним уставом, окремі молитви з цих чинів або частини їх включаються і в звичайні богослужіння.
Преподобний Марк Ефеський писав: «Тому і молитви про покійних, які, прийнявши від самих апостолів і отців, Церква здійснює в Таємничій Жертві та в інших богослужіннях, що здійснюються в різні часи, здійснюються в рівній мірі за всіх померлих, і ми стверджуємо, що ці молитви всім в чомусь сприяють і допомагають, і на всіх простягаються котрі отримують від них значення і користь: щодо грішників і ув'язнених в пеклі – щоб вони отримали якщо і не досконале звільнення, то хоча б – якесь мале полегшення ... Бо Церква Божа аж ніяк не зневіряється відносно таких, і всім у вірі покійним, хоча б вони і були найбільшими грішниками, вимолює у Бога полегшення, як у загальних, так і приватних молитвах про них ... Отже, якщо і щодо таких (великих грішників) молитви і моління Церкви мають силу та приносять їм велику користь, як ще не засудженим, що не отримали ще вироку Судді й ще не підлягатимуть покаранню, то наскільки більш молитви, за середніх принесуть їм велику користь: або повністю відновлять їх у лику праведних, якщо гріхи їх були дуже незначними; або, якщо між тим вони залишаться в тому ж стані, то отримають полегшення від скорбот і зведуть до кращих надій». Також цей же святий стверджує, що заупокійна молитва і особливо жертвоприношення за Божественною літургією «має значення і для праведних, що прожили благочестиво, оскільки і вони – недосконалі, і ці приношення сприяють їм в отриманні благ, і вони ще не насолоджуються досконалим блаженством». Таким чином, підсумовує святитель, дія заупокійної молитви «простягається на всіх, і молитвами і таємничими священнодійствами надається допомога майже для всіх померлих у вірі»
Традиція поминати померлих на Літургії походить ще з часів ранньої Церкви, а саме з апостольських часів, адже апостоли закликали молитися за всіх людей (2Тим.2,1). Оскільки у Бога всі живі (Лк.20,38), тому Православна Церква не робить різниці між померлими і живими. Про це говорить видатний богослов сучасності Іларіон Алфеєв кажучи: «Ми повинні молитися не тільки за тих наших ближніх, які живі, а й за тих, хто вже відійшов в інший світ. Молитва за покійних необхідна насамперед нам, тому що, коли йде близька людина, у нас виникає природне відчуття втрати, і від цього ми глибоко страждаємо. Але та людина продовжує жити, тільки вона живе в іншому вимірі, бо перейшла в інший світ. Щоб зв'язок між нами і людиною, що пішла від нас, не розірвався, ми повинні про неї молитися. Тоді ми будемо відчувати її присутність, відчувати, що вона не пішла від нас, що наш живий зв'язок з нею зберігається.
Але молитва про померлого, звичайно, потрібна і йому, тому що людина, коли вмирає, переходить в інше життя, щоб зустрітися там з Богом і відповісти за все, що вона зробила в земному житті, хороше і погане. Дуже важливо, щоб людину на цьому її шляху супроводжували молитви близьких – тих, хто залишився тут, на землі, хто зберігає пам'ять про неї. Людина, яка йде з цього світу, позбавляється всього, що давав їй цей світ, залишається тільки її душа. Все багатство, яким вона володіла в житті, все, що вона придбала, залишається тут. У інший світ йде тільки душа. І душа буває судима Богом за законом милосердя і справедливості. Якщо людина в житті зробила щось зле, їй доводиться нести за це покарання. Але ми, що залишилися в живих, можемо просити Бога про те, щоб Він полегшив долю цієї людини. І Церква вірує, що посмертна доля померлого полегшується за молитвами тих, хто молиться за нього тут, на землі»
Тож як вже було сказано, що подібно, як ми живі потребуємо церковної молитви, так само, а може ще й більше церковної молитви потребують померлі. Наприклад, у чині похорону ми читаємо від імені померлого слова, якими він звертається до живих: «Бачачи мене, як лежу я безмовний, бездиханний, плачте за мною, браття та друзі, рідні та знайомі; бо ще вчора я говорив з вами, і раптом настала страшна година смерті. Прийдіть же всі, хто любить мене, і поцілуйте мене останнім поцілунком, бо більше не буду ходити з вами або говорити: відходжу до Судді, Який не звертає уваги на особи, бо раб і владика поруч стоять перед Ним; цар і воїн, багатий і вбогий зрівняні в достоїнстві; і кожен за свої вчинки або прославиться, або і осоромиться. Прошу ж усіх і благаю, повсякчасно моліться за мене Христу Богові, щоб не потрапив я за гріхи свої у місце мучення, а і щоб оселив Він мене там, де світло життя»
На підставі цих та багатьох інших свідчень Свята Церква вчить, що грішники йдуть до пекла. Але ми все ж таки усвідомлюємо, що серед грішників є ті, котрі покаялися, але не встигли принести гідних плодів покаяння, якими безумовно є молитви, оплакування гріхів та здійснення добрих діл. Для таких душ, хоч і вони потрапили у пекло, – є можливість виправлення їхнього становища.
Душі після виходу з тіла вже не можуть нічого для себе зробити, вони вже не мають можливості ані покаятися, ані що-небудь зробити ради полегшення своєї участі. Полегшення і звільнення можуть отримувати грішники не через власні заслуги чи через розкаяння (бо після смерті та окремого суду, немає місця, ані для покаяння, ані для заслуг), а тільки з безконечної Божої благості, через молитви Церкви і творення добрих справ, котрі доступні живим заради померлих, а особливо – силою Безкровної Жертви, яку зокрема приносить священнослужитель для кожного християнина за його рідних...». Тому логіка нам підказує, що у першу чергу наших молитов потребують грішники, але ми повинні пам'ятати, що наші молитви будуть плідними тільки тоді, якщо людина не згрішила проти Духа Святого. У цьому випадку наша молитва буде безплідна, оскільки померлий прирік себе на духовну смерть перше, аніж наступила смерть тілесна або фізична. Хоча людина може ходити по землі, рухатися, спілкуватися з іншими, але якщо вона не перебуває у благодатному спілкуванні з Богом – вона є духовно мертвою і душею знаходиться там де муки, невгасимий вогонь і беззупинні страждання. А у всіх інших випадках ми зобов'язані молитися за померлих, і наша молитва принесе користь не тільки померлим, але й нам самим. Це підтверджує архієпископ Іоанн (Шаховський) кажучи: «Молитва за тих, що відійшли з цієї землі, очищає і серце того, хто молиться від всього непотрібного осаду стосовно цих померлих.
Молитва за померлих завжди випромінює небесну, очищену любов, істинне повітря вічності.
Тому надалі розглянемо звідки бере початок цей благочестивий звичай молитися за померлих.
Отже, у першу чергу звернемо увагу на Святе Письмо, де зможемо побачити, що звичай молитися за померлих існував ще у старозавітній церкві. Так, наприклад, у Святому Письмі ми бачимо, у євреїв з давніх-давен існував звичай переламання хліба над померлими (Втор.26.11; Євр.16.17), а на гробах їх роздавати потребуючим (Тов.4.17), також Святе Письмо Старого Завіту подає нам твердження, що євреї оплакували своїх померлих впродовж 30-ти днів (Втор.34,8), це може також бути праобразом поминання померлих. Крім того, у випадку смерті близьких або відомих людей, євреї накладали на себе піст (ІЦар.31.13; 2Цар.1.12; 3.15). Відповідно, зазвичай, всі ці обряди супроводжувалися відповідними молитвами. Прикладом, на підтвердження даної тези, може служити молитва пророка Варуха за померлих: «Господи Вседержителю Боже Ізраїля! – закликає він, – почуй молитву померлого Ізраїля і синів їх, що згрішили перед Тобою, які не послухали голосу Господа Бога свого... Не поминай не правд батьків наших... бо Ти – Господь Бог наш, і ми прославимо Тебе, Господи» (Варух 3.4-7).
Далі книги Святого Письма Старого Завіту показують нам, що віра у силу молитви змусила строгого наглядача єврейського закону Іуду Макавейського проголосити молитву за загиблих у бою товаришів, щоб їм був прощений їх гріх і надіслати близько двох тисяч драхм срібла у Єрусалимський храм, щоб там була принесена умилостивляюча жертва за гріх, щоб відпустив Бог їм. Бо, якби він надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих. Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, уготована велика нагорода, – яка свята і благочестива думка! – Тому приніс за померлих умилостивляючу жертву, щоб розрішилися від гріха (2Мак.12.44-45).
Також і у Святому Письмі Нового Завіту ми знаходимо вчення про дієвість молитви за померлих. Адже, Сам Господь наш Ісус Христос засвідчив, що за гробом також існує життя і відпущення гріхів. Це підтверджують ось такі Його слова: «І коли хтось скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому» (Мф.12.32). На підставі вище наведених слів Спасителя, Церква стверджує, що «є гріх смертний про який марно молитися, який не проститься ні і цьому, ні в майбутньому житті, і є гріхи не смертні, про які молитва може бути вповні плідна.
Отже, ми можемо молитися тільки за тих грішників, котрі не згрішили смертними гріхами, не провинились перед Святим Духом, тобто зберегли віру православну, каялись у своїх гріхах, намагались творити добрі діла. За таких можна молитися і їм проститься.
Також досліджуючи апостольські послання, ми бачимо дуже багато закликів до молитви взагалі. Так, наприклад, до молитви закликає апостол Павло: «...Отже, передусім благаю чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей...» (1Тим.2.1). Такий самий заклик до молитви ми знаходимо і у апостола Якова Як.5.16).
Із цих висловлювань святих апостолів випливає логічне твердження, що коли ми молимося за живих, то маємо молитися і за померлих, тому що у Бога немає мертвих, у Бога всі живі. Адже сам Господь наш Ісус Христос сказав: «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк.20.38). Померлі, так як і живі залишаються членами того завжди живого тіла Церкви, Головою, котрої є Христос (Еф.1.20-23). Отже у Бога і Його Церкви немає розмежування між живими і спочилими (Лк.20,38; Рим.14,8), усі єдині в любові Отця. Живі чи померлі, як члени Церкви ми належимо до однієї родини і маємо обов’язок брати тягар один одного. Тому православні християни тут, на землі, молячись один за одного, не забувають молитись і за померлих, вони ж у свою чергу, молять Бога за живих. «О Премилосердний Отче безначальний, що усім хочеш спасіння, Ти Сина послав до загиблих і вилив Духа Животворчого! Помилуй, прости і спаси рідних та близьких для нас померлих і всіх від віку спочилих і заступництвом їхнім відвідай нас, щоб разом з ними ми взивали до Тебе, Спасителя Бога, пісню перемоги: алилуя»
Отже, звичай поминати померлих з'явився у Церкві Христовій починаючи з апостольських часів. Особливо виразні згадки про поминання померлих містяться в Апостольських Постановах. «Тут знаходимо як молитви за померлих при звершені Євхаристії, так і вказівки на дні, у які особливо необхідно поминати померлих, а саме: третій, дев'ятий, сороковий, річний – в тому ж значенні, яке надає їм Церква і сьогодні»
Також і у найбільш древніх Літургіях ми зустрічаємо приклади поминання померлих. Наприклад, в одній із найперших літургій. Літургії святого апостола Якова «Поминання спочилих складає одну з головних частин» [Зокрема там ми знаходимо таку молитву: «Господи Боже духів і всякої плоті, пом'яни православних, котрих ми пом'янули, від праведного Авеля до нинішнього дня. Сам упокой їх у Царстві Твоєму, в насолодах райських, в лоні Авраама, Ісаака й Якова, святих отців наших, звідки відійшли болі, печалі й зітхання, де зриться світло Лиця Твого і сяє світло безперестанно». Також про те, що «поминання померлих звершується на Святій Літургії, а при потребі і поза нею в молитвах приватних осіб, – свідчать правила Помісного Карфагенського собору.
Отже, кілька цих свідчень переконують нас у тому, що найбільш дієвою молитвою за померлих є Свята Літургія. «На ній у жертву Богові за гріхи людські приноситься дорогоцінна Кров Господа нашого Ісуса Христа, яка очищає живих і померлих від усякого гріха (Ін.1.7), на кінці Божественної Літургії частки, вийняті на проскомидії як за живих так і за померлих всипають у Святу Чашу, де вони з'єднуються із Святими Дарами – Тілом і Кров'ю Христовою, і тут душі за яких приносилась безкровна жертва, омиваються від гріхів і вони милосердям Божим прощаються і одержують полегшення. Тому священик, всипаючи благословенні часточки у Святу Чашу говорить: «Омий Господи гріхи тих, що тут поминалися, Кров'ю Твоєю Чесною і молитвами святих Твоїх».
Єпископ Феофан Затворник стверджує, що «ніхто не полінується пом'янути своїх батьків, але поминати потрібно всіх православних християн, не тільки в поминальний день, але завжди у будь якій молитві. Самі там будемо і будемо потребувати цієї молитви, як бідний потребує куска хліба і кухоль води. Пам'ятай, що молитва за померлих по своїй суті і сильна через свою загальність, тому що виходить від лиця всієї Церкви. Церква дихає молитвою. Але як у природному порядку, при вагітності, мати дихає, а сила дихання переходить і на дитину, так і у благодатному порядку – Церква дихає загальною молитвою всіх, а сила молитви переходить і на померлих, котрі перебувають у лоні Церкви, котра складається із живих і померлих, воюючих і торжествуючих. Не лінуйся під час будь якої молитви усердно поминати всіх отців та братів, що відійшли від нас. Це буде від тебе їм милостиня...».
Також досить цікавою і повчальною є думка про поминання померлих і святого Кирила Єрусалимського, який розповідає яку користь приносить молитва померлим: «Ми молимося на літургії за померлих, і від цього відбувається велика користь душам, коли за них приноситься ця Свята і Страшна Жертва на вівтарі. Але оскільки багато хто запитує, чим може допомогти згадка про померлих і молитва на літургії, якщо душа відійшла у гріхах. На це відповідаю таким прикладом. Якщо б якийсь цар розгнівався на когось і відправив його у вигнання, а рідні та близькі вигнаного принесли царю за нього у дарунок дорогоцінний вінець, хіба б вони не випросили для нього якоїсь милості? Так і ми молячись про померлих, приносимо не вінець, але дар, що перевищує будь яку ціну, тобто Христа, що взяв на себе гріхи світу, приносимо в Жертву, щоб і для себе, і для померлих здобути милість, у Царя царюючих»
Тому і стверджує святитель Іоан Золотоуст, що «є можливість полегшити покарання померлого грішника. Якщо будемо творити часті молитви за нього і роздавати милостиню, тоді... Бог почує нас». Такої ж думки і святитель Єпіфаній Кіпрський. Він стверджує: «Коли в молитвах згадуються імена померлих, що може бути корисніше для них. Всі, хто є на землі, вірують, що ті, хто нас залишає не позбавлені буття, але живі перед Богом. Тож як свята Церква вчить нас молитися за подорожуючих, з вірою і надією, що звершувані за них молитви корисні для них; так необхідно розуміти і про молитви, звершувані за тих, що відійшли з цього світу»
Висловлюючи таке твердження потрібно звернути увагу і на таку проблему яка хвилює багатьох. А саме: «Якщо Церква молиться за всіх тих, хто помер з покаянням, і її молитви є сильними і дієвими, то виходить, що всі, за кого вона молиться, спасуться, і ніхто не буде позбавлений блаженства?». Відповіддю на це питання можуть стати слова преподобного Іоана Дамаскіна: «Нехай і так, якби це сталося! Бо саме цього і прагне, і хоче, і бажає, цим радіє і тішиться преблагий Господь, хай ніхто не буде позбавлений Його дарів»
Також цікавим є питання, а яка участь чекає тих, які залишили цей світ несподівано, чи то на полі бою, чи з якихось інших обставин, і не були через це наставлені у загробне життя Святими Тайнами Тіла і Крові Христа Спасителя. Чи можна за них молитися? Відповідь на ці питання ми можемо знайти у відомого богослова Сергія Булгакова. У своїй праці «Настольна книга для священно-церковнослужителя», він наголошує, що для таких людей крім поминання на святій Літургії є ще й особливі поминальні дні це так ні вселенські поминальні панахиди. Отже із цих слів ми можемо зрозуміти, якщо за них можна молитися, то тим самим вони як і всі померлі мають надію на спасіння.
Коли ми уважно проаналізуємо добові Богослужіння Православної Церкви то побачимо, що церква за кожним богослужінням не опускає можливості помолитися за померлих. «Згідно діючому у нас Уставу, щоденне богослужіння, що складається із дев'яти добових служб, звершується у три заходи, ділячись на вечірнє, ранішнє і денне. І на кожному із них неодмінно у тій чи іншій формі, коротко чи обширно звершується поминання померлих»
Але як вже наголошувалось, що найбільш дієвим є поминання померлих на святій Літургії. За Літургією – молитвою Церкви і предстоятеля – Бог перетворює земні елементи – хліб і вино – у Свої Чесні Тіло і Кров. За Літургією відбувається правдива і дійсна зустріч і єднання людей із Створителем і Спасителем. І якщо це можна сказати про живих членів Церкви, котрі через участь в Євхаристії з’єднуються з Господом, це також можна сказати і про спочилих членів Церкви Тому Православна Церква на кожній Літургії щиро молиться за душі померлих на проскомидії, в заупокійній єктенії і після освячення Святих Дарів за вічний спокій і відпущення гріхів усіх від віку спочилих православних християн, які померли в покаянні з надією на своє воскресіння і життя вічне.
Тому свята Церква закликає вірних до літургійної молитви ще й визначені дні. «Крім загального поминання звершується приватне поминання кожного спочилого окремо. Для поминання новопреставлених Церква призначає перші сорок днів з дня смерті, І оскільки бачить у цьому числі, згідно із вказівками Святого Письма, достатній проміжок часу очищення від гріхів і умилостивлення Бога (Бут.7.12; Лев.12; Числ.14.31-34; Мф.4.2).
У цих сорока днях Церква призначає особливі поминальні дні – третій, дев'ятий, сороковий та річниця. Стосовно значення цих днів існують різні пояснення. Тому наведемо кілька таких тверджень. Наприклад відомий сучасний богослов протоієрей Созонт Чобич стверджує: «За прикладом Господа Ісуса Христа, який воскрес із мертвих у третій день, служиться панахида по покійному, щоб і він воскрес у третій день для нескінченного, славного життя з Христом. Після поклоніння Богові повеліває показати душі різні обителі святих і красу раю.
Після огляду раю душа на дев'ятий день (від свого розлучення з тілом) знову підноситься на поклоніння Богові. Церква і родичі молять Бога про приєднання душі, що відійшла, до дев'яти чинів ангельських. Після другого поклоніння Владика повеліває показати душі пекло з усіма його муками.
Нарешті у сороковий день після розлучення з тілом, душа втретє підноситься на поклоніння Богові. На сороковий день після смерті, праведний Суддя визначає душі відповідне до її справ і земного життя, місце перебування. Отже, приватний суд над душею відбувається у сороковий день по її виходу з тіла, тому й Свята Церква відправляє поминання за померлих у цей день. Господь наш Ісус Христос у сороковий день від Свого Воскресіння підніс людське єство, прийняте Ним у Свою Особистість, у стан слави – сидіння на престолі Його Божества «праворуч Отця» (Мф.22.44); так, за цим первообразом, померлі, у сороковий день після смерті своєї, входять своїми душами у певний стан, що відповідає їхній моральній гідності.
Як Господь, здійснивши справу нашого спасіння Своїм життям і смертю, увінчав її Своїм Вознесенням у сороковий день, так і душі померлих, здійснивши свій життєвий шлях, у сороковий день після смерті дістають нагороду – свою загробну долю.
Знаючи загробний стан душі померлого, що відповідає на землі сороковому дню, в який, хоч не остаточно ще, вирішується доля померлого чи для блаженства, чи для мук. Церква і родичі знову поспішають на допомогу покійному. Відправляється у цей день панахида, щоб, скільки залежить від нас, умилостивити Всеблагого Бога щодо померлого. Тож, з попереднього видно, що душа, після розлучення з тілом, два дні буває на землі і у третій підноситься до Бога на поклоніння; потім у наступні шість днів буває у раю і, нарешті, далі наступні тридцять днів буває у пеклі; і у сороковий день вона вже на місці, у стані, ще не остаточно вирішеному, остаточне рішення душа дістане у день Загального Суду.
Дні – річний, а у наступні роки вже він буде день смерті, дні іменин, народження для добрих християн залишаються назавжди пам'ятними днями. Бажаючи довести, що смерть не розірвала духовного союзу і відносин між живими і померлими, вони служать панахиду і благають Того, у Кому наше спасіння і життя, благають Того, Хто Сам сказав нам: «Я є воскресіння і життя!» (Ін.11.25). Ми молимо і надіємось, без сумніву, на Його обітницю почути тих, хто молиться: «Просіть і дасться вам», бо Я не хочу смерті грішника, за якого постраждав, пролив Свою кров і якому тепер дарую життя... «тільки віруй!» (Мк.5.36).
Але найбільш повні і одночасно різноманітні пояснення чотирьох головних поминальних днів, а саме третього, дев'ятого, сорокового днів та річниці ми знаходимо у архієпископа Веніаміна у його книзі «Нова скрижаль, або пояснення про церкву, про літургію і про всі служби та церковну утвар». Архієпископ Веніамін посилаючись на Святе Письмо і на твердження святих говорить, що «Одні говорять, що третини церква звершує тому, що у третій день після смерті, людина змінює свій вигляд; дев'ятини – тому, що тіло не скоріше аніж у дев'ятий день перетворюється у тління і нетлінним залишається тільки серце, а сорокоусти – тому, що до сорокового дня розкладається і тліє саме серце.
Але ці причини не завжди знаходять підтвердження. Неофіт Родійський у своєму скорочені апостольських постанов, виданих Климентом (кн.8, гл.42), де згадуються третини, сорокоусти і роковини за померлих, пропонує інші причини, які більш прийнятні для розуму, і говорить: «третини, звершуються у третій день після смерті, означають тридневне воскресіння Христове; дев'ятини благають Господа про причислення померлого до дев'яти ангельських чинів; сорокоусти із молитвами, що приносяться Богові, зображають плач ізраїльського народу через смерть Мойсея, що продовжувався впродовж сорока днів».
«Інші судять про все це ще інакше і при цьому подають зовсім інші пояснення. Третини, говорять вони, ми творимо, по-перше, тому, що той хто преставився хрещений в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, - і що священики і близькі благають єдиного в Тройці за переставленого. По-друге, поминанням у третій день показуємо, що той хто відійшов із світу цього зберігав три богословські чесноти, від котрих залежить все спасіння, тобто віру, коли він благообразно і терпеливо перебував до кінця свого життя в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві; - надія коли він у житті і в молитвах своїх покладав всю надію на Бога; - любов, коли він любив ближнього свого, як самого себе заради єдиного Бога.
В цьому наміренні і ми третього дня благаємо Бога, щоб віддав нагороду преставленому у вірі, щоб сподобив його тих благ, на які він покладав надії, і нехай буде возлюблена Богом його душа. Третя причина завершуваного у третій день поминання полягає у тому, щоб заради цих молитов живучих Господь очистив трояку дію людини котра відійшла, - тобто тілесне, душевне і духовне.
Оскільки тіло, душа і дух грішили разом, то і всі ці три частини після відходу із земного життя вимагають очищення від гріхів, якого сама людина звичайно не могла вчинити у цьому світі через звичайну неміч; тому необхідно після виходу його душі, - коли самі по собі залишають її всі пристрасті душевні (тобто ці три: яросне, похітливе і словесне), нам що залишилися живими просити і благати за нього Всемилостивого Бога, щоб Він заради Своїх щедрот і милосердя простив всі її гріхи».
Щодо дев'ятого поминального дня то він підтверджує вище згадане твердження про причислення померлого до дев'яти ангельських чинів. А от стосовно сорокового дня хоча і є деякі подібності із попереднім твердженням, але в основному подаються нові і досить цікаві твердження.
«Що стосується сорокового дня, говорить архієпископ Веніамін, то у Святому Письмі це число має велику шану і широкий вжиток. Так, наприклад, ізраїльтяни впродовж сорока років у пустині насичувалися небесною манною. Два рази приймаючи закон, перебуваючи на горі перед Богом, сорок днів і ночей постив Мойсей. Після смерті Мойсея ізраїльський народ сорок днів його оплакував. Здійснюючи свій шлях до Божої гори Хориву, Ілля сорок днів і ночей провів у дорозі. Господь наш Ісус Христос постив сорок днів і ночей у пустині, - і знову - після, воскресіння перебував сорок днів із апостолами, переконуючи їх у правдивості Свого воскресіння. Ось скільки разів освячено число «сорок» у Божественному Писанні! – Тому справедливо і благочестиво східна Церква з давніх часів постановила правилом творити пам'ять про померлих у продовж сорока днів, а особливо у сороковий день, - на свідчення того, що кожен день впродовж сорока днів звершувані молитви і Божественні літургії за спочилого нагадують знаменне число «сорок» котре освячене у слові Божому. Ці молитви і милостині багато в чому допомагають душі померлого».
Також архієпископ Веніамін наводить твердження святого Симеона Солунського, який не тільки пояснює вище наведені твердження відносно поминальних днів, але й подає свої власні. За твердженням Симеона Солунського поминання на третій день звершуються «тому, що Свята Тройця дарувала нагадування буття померлого, яке і після переставлення явиться у кращому виді, змінившись на кращий стан, на відміну від того, який був спочатку.
Дев'ятини звершуються для того, щоб духи померлих, будучи нематеріальними за єством і подібними до дев'ятичисельних ангельських чинів, з'єдналися із святими ангельськими духами, щоб через заступництво цих духів, з'єднаних у три лики (авт. вища, середня, нижча ієрархія), щоб через їх благання був умилостивлений Триіпостасний Бог і приєднав людські душі до всіх святих.
Сороковини звершуються на згадку про вознесіння Господнє, яке відбулося на сороковий день після воскресіння, – із цією метою, щоб і вони (померлі), вставши із гробу, вознеслися на зустріч Судді, були піднесенні на хмарах, і так були завжди з Господом. Потім пам'ять про померлих родичів звершують щороку, показуючи тим, що вони живуть з ними душею, що вони безсмертні, що вони обновляться, коли забажає Сотворитель воздвигнути їх тіла» [29.с.261].
Роковини. День смерті християнина є днем народження для нового кращого життя. Ось тому ми вшановуємо пам'ять про наших близьких у день їхньої смерті.
Така кількість і різноманітність свідчень про поминальні дні переконують у тому, що молитва за померлих – це не тільки правдива, але і благочестива освячена віками традиція. Зміст і силу цієї благочестивої традиції підсилюють ще і та кількість днів у році яка присвячена для поминання померлих. Це майже всі суботи в році за винятком тих коли випадають великі церковні свята. Вибір суботи як дня поминання пояснюється по-перше, тим, що в книзі Буття вона згадується як день, у який «спочив» Бог від усіх справ Своїх після творення світу (Бут.2,2), а, по-друге, тим, що саме в суботу Великої Страсної седмиці Господь наш Ісус Христос перебував у гробі.
Також крім третього, дев'ятого, сорокового днів та річниці «церква каже поминати померлих у м'ясопусну суботу, в яку звичай поминання сягає ще апостольських часів (див. синаксар м'ясопусної суботи), на пам'ятку другого приходу Христа Господа. Також загально приймається день поминок: в заупокійну суботу, перед неділею П'ятидесятниці, в перші три суботи Великого Посту і у вівторок по Фоминій неділі на сповіщення померлим про торжество Воскресіння.
Також є ще окремі дні призначені для поминання воїнів, котрі загинули за Батьківщину. «Поминання воїнів убієнних за Батьківщину, звершується 29 серпня (11 вересня) у день Усікновення голови Іоанна Предтечі, а також у «димитрівську» суботу на пам'ять святого великомученика Димитрія Солунського 26 жовтня (7 листопада). Хоча і ці два поминальні дні мають своє особливе призначення, але у народі прийнято у ці дні поминати не тільки воїнів які загинули на полі бою, але й інших померлих.
При звершені панахиди чи літії в пам’ять спочилого ставиться на особливому столі кутя і коливо, тобто зварені зерна пшениці чи інші, наповнені цукром чи медом, від чого кутя завжди має солодкий і приємний смак. Значення куті і вживання її при похованні, а також і при всякому поминанні померлого – наступне: насіння містить в собі життя і, будучи посадженим в землю, виробляють нову рослину, відповідне насіння. Як в розкладанні насіння полягає процес животіння його, так точно і в розкладанні тіла полягає процес його животіння для майбутнього життя. Зерна, приправлені цукром або медом, означають – віру і надію живих, що покійна в благочесті душа успадковує солодке, приємне загробне життя. Цукор, мед, що вживаються в куті, взагалі означають, що для православних і благочестивих, по загальному воскресінні, настане солодке і приємне життя. Таким чином, кутя є видимий вираз впевненості живих в безсмерті спочивших, в їх воскресінні і їх блаженному вічному житті через Господа Ісуса Христа, що дарував Своїм вірним рабам воскресіння і життя.
Крім вище згаданих поминальних днів слід згадати і про приватні домашні особисті молитви за померлих, адже не всі мають можливість бути присутніми на Святій Літургії в означені дні, тому «можна молитися за померлих і з ранку, і ввечері, і вдома, і в дорозі, і за роботою – у будь-який час і будь-де, і Бог прийме таку молитву, якщо вона буде виходити із чистого, люблячого серця і буде поєднана із живою вірою в Господа Ісуса Христа».
Проаналізувавши православне вчення Церкви про поминання померлих, ми можемо побачити, що у всі свої служби Свята Православна Церква включила поминання померлих. Це відноситься до єктеній на вечірні, утрені, Божественній Літургії («Помилуй нас Боже… Ще молимось … і за всіх раніше спочилих отців і братів наших»), до послідування проскомидії («На спомин і відпущення гріхів раніше спочилих…», до повечір’я («Пом’яни, Господи, раніше спочилих отців і братів наших, і упокой їх, де сяє світло лиця Твого…», до повсякденної полуношниці, друга частина якої складається із трьох заупокійних тропарів («Пом’яни Господи, як благий рабів Твоїх, і все, чим згрішили в житті, прости…», «Глибиною мудрості…», «Зо святими упокой…») і заупокійні молитви («Пом’яни, Господи, у надії воскресіння…»).
Отже як бачимо, що Церковний Устав досить детально і точно визначає коли і які заупокійні богослужіння необхідно звершувати, а вірним дітям Церкви залишається з любов’ю і смиренням в послусі підкорятися цьому мудрому керівництву своєї святої Матері. Адже зміст усіх молитов за померлих в основному дає втішальну відповідь на всі запитання, які виникають у кожної віруючої людини і хвилюють її серце, коли вона думає про смерть. Вони немовби піднімають перед нашим духовним поглядом завісу, що приховує від нас таємницю загробного життя; говорять про те, що смерть християнина – це тільки сон стомленого мандрівника життя, після якого він прокинеться для кращого, вічного життя. Православна Церква, як любляча мати, своїми молитвами за померлих підбадьорює та втішає нас, витирає наші гіркі сльози, співчуває нам. Вона благає в Бога милосердя до померлих, молить Його простити їхні гріхи, просить для них Царства Небесного, спокою зі святими. Більше того: Церква не обмежується тільки молитвами за померлих, що є «жертвою уст» (Ос.14,3) за них перед Богом, але постійно приносить за них іншу жертву – жертву умилостивлюючу, євхаристичну, на Божественній літургії. Ця жертва незбагненна щодо своєї сили й дієвості перед Богом.
Але при цьому необхідно зазначити, що молитва за померлих може не принести їм користі, якщо вона не буде спільною. Так наприклад в книзі «Христианские утешения несчастных и скорбящих», яка впорядкована священиком Григорієм Дяченком сказано: «Ти просиш служителя Церкви помолитися за померлого, замовляєш сорокоусти, не шкодуєш грошей на поминання його душі… Це добра справа; але молися і сам за нього разом із Церквою! Нехай твоя молитва зливається із молитвою служителів церкви, нехай вона підноситься до престолу Божого разом з чистим благоухаючим ладаном кадила Церковного! Суди сам: чи добре, якщо ти примусив служителів церкви молитися за твого покійника, а сам не хочеш заглянути до церкви, і думаєш, що зробив добре діло і можеш заспокоїтися?... Ні друже мій! Бога не обдуриш: якщо хочеш, щоб твоя молитва за померлого була для нього повною і благотворною, і для тебе спасительною, то дай їй крила – піст і милостиню: ходи сам як тільки маєш можливість, не упускаючи тієї божественної літургії, яку звершує за твоїм бажанням служитель вівтаря Христового, – молися разом з ним, поговій, попости, очисти і свої гріхи таїнством покаяння, з’єднайся і сам з Христом у причасті Його пречистого Тіла і Крові, і тоді будь спокійний: твоя молитва дійде до Господа Бога, і спочилий твій ближній отримає милість Божу, і ти сам будеш благословенний від Господа за твою любов до спочилого, і буде вам обом подвійна користь.
Прот. Іван Голуб. м. Львів