24 ЛИПНЯ - БЛАГОВІРНИХ КНЯЗІВ СТРАСТОТЕРПЦІВ БОРИСА І ГЛІБА
Розширені новини
24 ЛИПНЯ - БЛАГОВІРНИХ КНЯЗІВ СТРАСТОТЕРПЦІВ БОРИСА І ГЛІБА
Серед багатьох яскравих образів благочестивих святих Київської Русі особливе ставлення до мучеників благовірних князів Бориса та Гліба, синів Володимира Великого. Вони стали першими канонізованими святими землі руської.Жили брати в мирі та злагоді і час свій провадили з користю для духовного розвитку. Змалечку Борис та Гліб перейняли від батька непохитність у вірі, яка з літами утвердилася і розквітла у їхніх чистих душах. Вони шанували в батькові своєму благочестя, щиру побожність.
Молодший, Гліб, у святому Хрещенні – Давид, був прекрасним проповідником, багато розповідав людям про «нову» віру і таким чином навернув у християнство чимало язичників. Саме в утвердженні християнства бачив він своє покликання і душу мав людини віруючої. Таким був і Борис, наречений у Хрещенні Романом.
Мали вони і старшого брата Святополка. Однак, жадібний до влади, він гадав, що після смерті батька Борис та Гліб схочуть посісти його престол. І тому, як помер святий Володимир, Святополк діяв підступом та обманом: через своїх бояр сповістив він Борисові про це і кликав його в Київ, обіцяючи всілякі блага. Друзі Бориса знали про підступність його старшого брата і радили благочестивому князю першому вбити Святополка, аби той не позбавив життя його і Гліба. Та не міг Борис так учинити – твердими були у душі його християнські принципи.
„Господи! Ти постраждав за гріхи наші! Удостой і мене постраждати за Тебе! Помираю я не від ворогів, а від брата, але нехай це буде на його совісті!” – так молився Борис, коли вбивці увірвалися до його покоїв.
Пролита кров брата не зупинила нещадного Святополка. Відправив він до Гліба посланця з таким листом: „Приходь якнайшвидше, бо батько твій при смерті і кличе тебе”. Отримавши звістку, Гліб залишив усі свої справи і вирушив у дорогу. І тоді наздогнав князя посланець від сестри його Преслави. Сповістив він Глібові про те, що його улюблений брат загинув від рук Святополка.
„Не почую я більше лагідних настанов твоїх, мій улюблений брате. Та коли предстанеш ти перед Господом, моли Його, аби і я постраждав, як ти. Бо краще бути з тобою, аніж у цьому злому світі”.
Тяжко тужив Гліб за Борисом.
Тим часом, вислані Святополком убивці їхали назустріч Глібові. І зустрілися вони на річці Смядинь, що неподалік Смоленська. Благочестивий князь запримітив їх ще здаля та не хотів повірити, що ці люди, яким він не зробив нічого лихого, наважаться вбити його. І попросив князь свою дружину відплисти на інший берег, лишивши його самого посеред річки.
„Брати! Якщо не будемо ми з ними битися, то вони не наважаться відібрати у мене життя, а лише поведуть до брата. Якщо ж ми ув’яжемося в бій, то і мене, і вас уб’ють. Тож лишіть мене, а самі пливіть до берега”, –
Cказав Гліб дружині своїй.
Відступила вірна дружина князева. А вбивці тим часом підпливли до князя і взялися за зброю. І звернувся тоді до них Гліб: „Навіщо вам вбивати мене, адже я нічого злого ні вам, ні брату моєму не зробив”. Та не послухали його вбивці і позбавили життя.
Друзі Бориса та Гліба зберегли їхні останки і поховали у церкві у Вишгороді. Відомо, що біля поховання нетлінних мощей братів відбувалися різні чудесні зцілення. Покоїлися останки святих у Вишгороді до однієї з татарських навал, після якої вони зникли.
Сьогодні Православна Церква вшановує святих Бориса та Гліба як мучеників і цілителів. Життєвий подвиг святих страстотерпців – взірець мужності, терпіння і вміння прощати ворогам своїм, а їхня благодать, що сходить на нас, заживлює душевні рани, зцілює фізичні.