Найбільша трагедія християнина - не бути відкинутим світом, а стати схожим на ньогоНайбільша трагедія християнина - не бути відкинутим світом, а стати настільки схожим на нього, що Христос у тобі вже нікого не тривожить.

Віра, яка всім зручна, часто вже перестала бути вірою. Якщо вона ніколи не змушує мене змінюватися, нічим не жертвувати, ні в чому не відмовляти собі заради правди, то, можливо, я йду вже не за Христом, а лише за власним уявленням про Нього.

Бути Його учнем - не означає лише носити хрест на грудях. Це означає не знімати його із серця, коли стає важко. Не зрікатися правди, коли за неї висміюють. Не відповідати ненавистю, коли тебе ненавидять. Не втрачати любові навіть тоді, коли світ називає її слабкістю.

Я не хочу віри, яка лише заспокоює. Я хочу віри, яка пробуджує, очищає і веде до покаяння. Віри, яка не дозволяє мені миритися з власним гріхом, але водночас не дає осуджувати чужого. Бо йти за Христом - це не лише говорити правду, а й говорити її з любов’ю.

Світ може забрати добре ім’я, спокій, схвалення людей. Але він не здатен забрати Христа, якщо я сам Його не віддам. І нехай краще мене не зрозуміють люди, ніж моє серце перестане розуміти голос Божий.

Тому я не боюся бути дивним. Боюся лише одного - стати зручним для світу і чужим для Христа. Бо в кінці дороги матиме значення не те, скільки людей мене прийняли, а те, чи впізнає в мені Господь Свого учня.