Перенесення чесних мощей святого апостола ВарфоломіяВ ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні Свята Церква згадує перенесення чесних мощей святого апостола Варфоломія, одного з дванадцяти найближчих учнів Христових. І ця пам’ять особлива, бо сьогодні ми згадуємо не тільки його проповідь, чудеса і мученицьку смерть, але й те, як Господь прославив Свого вірного служителя вже після його земної кончини.
Апостол Варфоломій пройшов великий шлях. Він проповідував Христа серед різних народів, терпів переслідування, навертав людей до віри, зцілював хворих і до останнього подиху не переставав свідчити про Спасителя. За це він прийняв страшну мученицьку смерть. Здавалося б, для людських очей усе закінчилося: проповідник убитий, голос його замовк, тіло покладене до гробу. Але саме тут починається те, що так важко зрозуміти світу: у Бога смерть не є кінцем.
Господь сказав: «Хто вірує в Мене, хоч і помре, оживе» (Ін. 11:25).
Минали роки і століття, змінювалися царства, приходили війни, руйнувалися міста, а святі мощі апостола Варфоломія зберігалися і переносилися з місця на місце. Їх перенесли до Месопотамії, згодом через воєнні небезпеки християни понесли святиню до моря. За церковним переданням, рака з мощами дивним Божим промислом досягла острова Ліпарі. Пізніше святиня була перенесена до Беневенто, а частина мощей — до Риму.
Навіщо Церква так уважно зберігає пам’ять про ці перенесення?
Бо для християнина тіло людини — не просто оболонка, яку після смерті можна забути. Апостол Павло говорить: «Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа?» (1 Кор. 6:19).
Святий усе своє життя віддавав Богові: його руки благословляли, ноги несли Євангеліє через далекі краї, уста проповідували Христа, серце горіло любов’ю до Нього. Тому Церква з пошаною ставиться і до його останків. Ми не поклоняємося матерії замість Бога. Ми шануємо дію Божої благодаті в людині, яка цілковито віддала себе Господу.
Є в сьогоднішньому святі ще одна дуже глибока думка. Святі мощі Варфоломія не мали одного спокійного місця. Їх переносили через війни, переслідування і небезпеки. Люди рятували святиню, несли її далеко від ворогів, переправляли морем.
Як це близько багатьом людям сьогодні.
Скільки українців були змушені покинути свої домівки. Скільки родин узяли в руки найнеобхідніше і рушили невідомою дорогою. Скільки храмів втратили звичне життя. Скільки могил залишилося далеко від родин. Людина часом думає: якщо я втратив свій дім, якщо мене відірвали від рідної землі, якщо все звичне зруйноване — невже Бог мене залишив?
Пам’ять святого Варфоломія відповідає: ні.
Святиню можна перенести з одного міста до іншого, але Божої присутності від неї не забрати. Людину можна вигнати з дому, але ніхто не може відібрати в неї Христа. Можна втратити багато земного, але якщо Бог залишається в серці — людина не втратила найголовнішого.
Навіть море, яке для людей могло стати перешкодою, за Божим промислом стало дорогою.
Так буває і в нашому житті. Ми бачимо перед собою випробування і думаємо: «Ось тут усе закінчилося». А Господь іноді саме там прокладає новий шлях. Ми бачимо втрату, а Бог готує спасіння. Ми бачимо закриті двері, а Він веде іншою дорогою. Ми бачимо смерть, а Христос говорить про воскресіння.
Перенесення мощей святого апостола Варфоломія нагадує нам також про те, що святість не старіє.
Минуло майже дві тисячі років, а ми сьогодні говоримо про цього чоловіка з Кани Галілейської. Не тому, що він мав багатство, владу чи високе земне становище. Усе це давно було б забуте. Його пам’ятають тому, що він був вірний Христові.
Ось що залишається після людини.
Не те, скільки вона зібрала. Не те, яким становищем володіла. Не те, скільки людей її боялися чи хвалили.
Залишається добро. Залишається віра. Залишається любов. Залишається те, що ми зробили для Бога і ближнього.
Мощі апостола переносили з міста до міста, але разом із ними люди переносили пам’ять про його віру. І де вони опинялися, там знову звучало ім’я Христове.
Так само і кожен із нас залишає після себе певний духовний слід. Після однієї людини залишається образа. Після іншої — страх. Після третьої — вдячність і молитва. І варто запитати себе сьогодні: що залишиться після мене в серцях людей?
Особливо це важливо в наш непростий час. Нам легко стати жорсткими, бо довкола багато болю. Легко звикнути до смерті, бо ми чуємо про неї майже щодня. Легко перестати помічати чуже горе.
Але християнин не може дозволити війні вбити в ньому людину.
Ми повинні берегти віру, берегти любов, молитися за живих і померлих, підтримувати тих, хто втратив рідних, допомагати пораненим, пам’ятати полеглих, не залишати самотнього зі своїм болем.
Бо саме це ми понесемо з собою у вічність.
Сьогодні, згадуючи перенесення мощей святого апостола Варфоломія, попросімо Господа, щоб Він дав і нам таку ж вірність. Щоб через усі дороги нашого життя, через втрати, випробування, радості й скорботи ми не загубили головного — Христа.
І коли Господь покличе нас із цього світу, щоб після нас залишилася не тільки могила і написане ім’я, але пам’ять про добро, молитву, любов і віру.
Святий апостоле Варфоломію, моли Бога за нас, щоб ми були вірними Христові не лише в добрі часи, але й тоді, коли наша віра проходить випробування.

Амінь.