21 травня Церква вшановує пам'ять святих великих царів і рівноапостольних Костянтина й Олени
Розширені новини
21 травня Церква вшановує пам'ять святих великих царів і рівноапостольних Костянтина й Олени
З історії святих
Святий Костянтин Великий народився у місті Наіс 274 р. Він був одним з найвидатніших царів, які коли-небудь правили Римською імперією. З огляду на заслуги перед святою Церквою, величаємо його рівноапостольним, а в історії він відомий під іменем Великий. У цей самий день ми вшановуємо пам’ять його матері, святої Олени, яку почитають і Східна, і Західна Церкви [5].
Римською імперією, що обіймала пів світу, у 284 р. став правити Діоклетіян. У 285 р. свою владу він поділив з Максиміяном Геркулеєм. Коли ж він зрозумів, що і вдвох їм важко буде управляти такою великою державою, у 293 р. вони вибрали собі ще двох помічників, цезарів, Галерія Максиміяна і Костянтина Хлора, батька святого Костянтина. Батько святого Костянтина з 293 р. правив Галією і Британією. Мати святого Костянтина називалася Олена. Коли його батько став цезарем, він розлучився з Оленою й одружився з Теодорою, дочкою імператора Геркулея. У них народилися дочка Констанція і три сини: Далматій, Анабаліян і Констанцій. Молодий Костянтин пішов на військову службу до Диоклетіяна. У 305 р. імператори Діоклетіян та Максиміян Геркулей зреклися свого становища, а Галерій і батько святого Костянтина стали августами, тобто імператорами. Костянтин утік від Галерія до свого батька, бо бачив, що Галерій хоче позбутися його – убити. Але вже 306 р. батько його Хлор помер, а 25 липня в Ебуракумі воїни вибрали августом 32-літнього Костянтина Великого. Галерій був змушений погодитися на це, і Костянтин став правити Галією і Британією. Був це час, коли Христова Церква після жорстокого переслідування за Диоклетіяна і Галерія відчула подих свободи. Коли Діоклетіян зрікся влади, в західній частині держави гоніння припинилися, однак у східній частині, під Галерієм, воно продовжувалося, хоч і тут поволі слабшало, аж доки у 311 р. Галерій не відкликав едикту про переслідування християн. У 312 р. Костянтин вибрав собі на допомогу Ліцинія і видав за нього свою сестру Констанцію. А коли з Риму один за одним стали приходити посланці до Костянтина, щоб той спасав Італію від насильства Максентія, він оголосив Максентієві війну і вирушив на Рим. Треба додати, що Костянтин, хоч і був тоді поганином, не переслідував християн, як і не переслідував їх, попри царські едикти, його батько Хлор. На Сході царську владу захопив Максимин Дай, і Костянтин вислав проти нього Ліцинія. У 313 р. Дай був розбитий, а Костянтин і Ліциній поділили імперію між собою. Того самого року (313) вони видали едикт, згідно з яким кожному вільно визнавати християнську віру, а церкви, забрані у християн, мають бути їм повернені. Однак вже наступного року дійшло до війни між Костянтином та Ліцинієм. У битвах під Адріянополем Ліциній був розбитий, і змушений був віддати Костянтинові всі європейські посілості, крім Тракії і нижньої Мезії. Настав мир. Та Ліциній з власної волі почав переслідувати християн в Азії і в Африці, бо міркував собі, що вони більше схиляються до Костянтина, як до нього. Це стало причиною нової війни 323 р. Ліциній двічі, під Адріянополем і під Хризополем, зазнав поразки. Але він і далі не припиняв ворохобитися, тому у 325 р. в Тесалоніках його було засуджено на смерть [5].
Костянтин став володарем усієї Римської держави. Христова віра стала вірою панівною [5]. Костянтин вважав, що об’єднати імперію може тільки християнство [4]. Уже після перемоги над Максентієм Костянтин став ревним покровителем Христової Церкви. Імператор Костянтин надавав святій Церкві щораз нові пільги. Коли повстав Арій і його безчесна єресь, Костянтин скликав до Нікеї Перший Вселенський собор і сам брав участь у ньому. Арія відправили у вигнання. Отці Собору, після його закінчення, своїми молитвами освятили нове міста, що повстало з малої Візантії і було назване Константинополь, Царгород, Новий Рим. У Никомидії, де затримався був в поході проти персів, Костянтин прийняв святе хрещення і чистий душею, безгрішний, повний заслуг, помер 22 травня, а перед смертю доручив єпископам Церкву і свою державу, яка під його правлінням пережила найщасливіші часи великої слави. Тіло святого Костянтина перенесено до Царгорода і поховано в церкві святих Апостолів [5].
Свята Олена, прославлена у Церкві через власні заслуги і через заслуги свого сина, народилася близько 247 р. у провінції Витинії, в місцевості Дрепани. Вона походила з простого, навіть не шляхетського роду. Костянтин Хлор, що був тоді офіцером, одружився з нею за її великі чесноти, і разом вони подалися до горішньої Мезії, де Хлор мав великі посілості, а його родина належала до найзнатніших родів. Тут народився святий Костянтин Великий. Після навернення сина, свята Олена також пізнала Христову віру і стала взірцем правдивого благочестя. Свята Олена звела багато церков і монастирів. Після Нікейського собору свята Олена вирушила до Єрусалиму [5]. Коли цариці Олені було близько 80 років (орієнтовно 326 р), їй прийшло видіння, у якому було наказано відправитись в Єрусалим шукати реліквії Страстей Христових. В Єрусалимі її зустрів патріарх Макарій, що вирішив долучитись до експедиції. Розпочалися розкопки на горі Голготі [3]. Тут Господь Бог дозволив їй віднайти святий хрест, на якому Христос прийняв страсті задля нашого спасіння. У Єрусалимі Олена побудувала церкву Гробу Господнього (звану ще Воскресення), а також церкви на Елеонській горі та у Вифлеємі [5]. Загалом цариця збудувала там близько 80 храмів [1]. Перед від’їздом з Єрусалиму вона зібрала всіх дівиць, що посвятили себе Богу, на спільний обід, і сама їм прислуговувала. Поклонившись святим місцям, вона повернулася до Царгорода. Костянтин задумав на її честь побудувати місто Оленополь, однак свята Олена, у своєму смиренні, не хотіла на це погодитися, вона попросила, щоб те місто назвати Лукіянія, на честь святого мученика. Померла свята Олена в глибокій старості та у великій святості на руках свого сина Костянтина, близько 328 р. [5].
Що до нас мовить ікона святих?
Ікона святих Костянтина та Олени пов’язана з іконографією Воздвиження Хреста Господнього, оскільки ці святі історично причетні до постання даного празника. Тому на іконах Констянтина та Олену зображають з хрестом, який вони тримають, що походить з розписів одного з храмів Каппадокії Xст. Цей сюжет ілюструє Воздвиження Хреста не в Єрусалимі, а в константинопольському храмі Святої Софії, куди його було перевезено [3].
Деколи святі Констянтин та Олена зображаються на фоні стіни, яка символічно передає Храм Воскресіння або Храм Гробу Господнього в Єрусалимі, котрий був побудований за ктиторством цих константинопольських імператорів [2]. Монархи, тримаючи хрест, демонструють бажання послужити поширенню слави Божої та спасінню всіх людей, що є втіленням євангельського принципу рівності і взаємного служіння між всіма людьми не залежно від статусу.