Оксана Позняк,
парафіянка УПЦ Київського Патріархату
Переглядаючи “Церковну газету”, що видається по благословенню Блаженнійшого Володимира митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Української Православної Церкви Московського Патріархату, дивуєшся “строгим” виконанням традицій і канонів церкви.
Згідно них є особливі дні в році, коли вся Церква шанобливо і любовно молитвенно згадує всіх “от вєка” померлих побратимів по вірі.
В поминальний день 25 листопада всі Православні Церкви, крім Московського Патріархату, провели молебні по невинно-убієнним голодом 1932-1933рр. В світських закладах, на площах пройшли вечори-реквієми “Голодомор в Україні”. Що він був геноцидом українців, визнали багато країн світу. Цей страшний злочин більшовиків відібрав життя і священнослужителів. Що перешкодило молитвинно їх пом’янути? Може те, що жертви голодомору, репресій державні піддані і церква до них не має відношення, а може вони іновірці? Перешкодою послужила не ознака релігійного переконання, чи майнового стану, не відокремленість церкви від держави, а відокремленість Митрополії від свого народу. Тому, блаженні упокоєні безвинні перед Богом діти, душа яких страждає, їм байдужа. Мабуть, накладено табу Москвою на заупокійні богослужіння по знищених запланованим голодом, щоб не взяти відповідальність за страшний злочин, на Російську Федерацію, як правонаступницю СРСР.
Думка парафіянки
Переглядаючи “Церковну газету”, що видається по благословенню Блаженнійшого Володимира митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Української Православної Церкви Московського Патріархату, дивуєшся “строгим” виконанням традицій і канонів церкви.
Згідно них є особливі дні в році, коли вся Церква шанобливо і любовно молитвенно згадує всіх “от вєка” померлих побратимів по вірі.
В поминальний день 25 листопада всі Православні Церкви, крім Московського Патріархату, провели молебні по невинно-убієнним голодом 1932-1933рр. В світських закладах, на площах пройшли вечори-реквієми “Голодомор в Україні”. Що він був геноцидом українців, визнали багато країн світу. Цей страшний злочин більшовиків відібрав життя і священнослужителів. Що перешкодило молитвинно їх пом’янути? Може те, що жертви голодомору, репресій державні піддані і церква до них не має відношення, а може вони іновірці? Перешкодою послужила не ознака релігійного переконання, чи майнового стану, не відокремленість церкви від держави, а відокремленість Митрополії від свого народу. Тому, блаженні упокоєні безвинні перед Богом діти, душа яких страждає, їм байдужа. Мабуть, накладено табу Москвою на заупокійні богослужіння по знищених запланованим голодом, щоб не взяти відповідальність за страшний злочин, на Російську Федерацію, як правонаступницю СРСР.
Відсутня неповага до ближнього, і даремно Ісус Христос звів весь “Закон і пророки” до двох Заповітів “Люби Господа Бога всім серцем твоїм”. “Люби ближнього твого”, пішов на смерть.
Не виникло б такої думки, якщо би Блаженнійший митрополит Володимир не благословив, а архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан не був присутній на презентації стрічки Сергія Буковського “Назви своє ім’я” про Холокост євреїв, продюсерами котрого виступили американський кінорежисер Стівен Спілберг і народний депутат України Віктор Пінчук.
Не признати факти в історії любого етносу при наявності не спростованих документів, свідчень не можливо. Але, в даному випадку, геноцидна катастрофа в Україні, що набагато порядків вища, ніж холокост не признається. Як не парадоксально безбожниками-комуністами та Православною Московською Патріархією. Тема холокосту із вуст державників Ізраїлю і раввинів звучить всюди і не признання його передбачає кримінальну відповідальність. Відповісти за злочин перед людяністю повинні ті, хто його скоїв.
Великою проблемою в церковному житті митрополії є читання Євангелія, в процесі якого вживаються українські слова. Блаженнійший Володимир признав (мовою оригіналу), що “исторически Богослужебный украинский язык пока не сложился... Божественную литургию у нас издревле прийнято служить на старославянском языке”. А чи на ньому Боже слово зрозуміють ті, які ним не володіють? Євангеліє вчить “коли промовляється язиком незрозумілі слова, то як зрозуміють, що ви говорите”, і далі “коли не зрозуміють значення слів, то я буду для того, хто говорить, чужинцем, а той, хто говорить чужинцем мені” (Кор.р. 14 в 9, 11). Зрозуміло як те, очевидно, що на Сумщині майже 90% населення, якщо не спілкується українською мовою, то добре її розуміє.
Дякуючи тому, що апостоли “говорять нашими мовами про великі діла Божі” (Дії р.2 в.12) поширилось християнство. Причиною небажання провадити літургію національною мовою, боязнь перед Москвою одержати статус “релігійного начала началу націоналістичного”.
Далеко не в збереженні традицій і канонів Церкви є будівництво в Черкасах дзвіниці, на першому поверсі якої буде концертний зал на тисячу місць, з оркестровою ямою, гостьовими ложами, партером, вищі поверхи займуть затишний готель і площадка для огляду околиць. Це дасть великий ефект для затвердження віри у Бога? Мабуть, точно так як дає реалізація на сумських ринках поряд з білизною, ікон святих. Чистої води – бізнес. Збирають багатства на землі. З святого робиться “вертеп розбійників”.
Вже сьогодні маємо відтік віруючих від Церкви. Багато моляться вдома, знаючи настанову Господню, що “де двоє, або троє зібрались во ім’я Моє, там Я посеред вас” (Матвія р.8 в.20).
З публікації в “Церковній газеті” зроблено висновок “Ви зовні здаєтеся людям праведним, а всередині повні лицемірства і беззаконня” (Матвія 23 в.28).
Служите мамоні і дуже мало Богові.
Оксана Позняк,
парафіянка УПЦ Київського Патріархату