„Усьому свій час...
Час розкидати каміння
 і час збирати каміння”.
(Еккл. 3:5)

Незагоєні рани на тілі Церкви

(Розповідь про храми Сумщини)

     Наші пращури завжди сприймали небо як божественне начало. Молилися йому, боготворили, умиротворювали. З приходом християнства небо набуло ще більшого значення, оскільки асоціювалося з Всевишнім. Звідси і стиль храмів – вони тягнуться в небо, ніби намагаючись з’єднати нас із Богом. Тому, зрозуміло, чому, здійснюючи хрещення народу, князь Володимир відразу наказав ставити храми.
      Нашим історичним предтечею в Христовій вірі була Візантія – найосвіченіша держава тогочасного світу. Вона сприйняла і з християнських позицій переосмислила красу та велич античної Греції, мудрість Сходу і традиції та могутність Риму.
      У зв’язку з цим хочеться звернути увагу на форму більшості наших древніх храмів. Вона кубічна або, як тоді була у Візантії, довгаста, подібна до корабля (Ноєвого ковчега).
        З давніх давен наші храми будувалися на підвищенному місці, при можливості – неподалік річок, озер, водоймищ. Ця близкість водяної стихії була релігійно осмисленою. На відміну від скороминущого, мінливого й неспокійного єства води, як непохитна скеля, підносилась Церква. Отже, вибір місця для храму обумовлювався і релігійно-етичними мотивами – почуттям величі, спокою та вічності.
      Багатою на перлини церковної архітектури була і Сумщина. Вражали своєю монументальністю, своєю красою храми Путивля, Ромен, колишньої гетьманської столиці Глухова, міст Суми, Лебедина, Охтирки. Православні храми століттями були символом духовності і окрасою сіл нашого краю.
       Але, як відомо, дорога до храму ніколи не була легкою. Гоніння проти Церкви Христової, знищення храмів були і за часів Нерона та Діоклетіана, і за царських часів, але репресії сталінської доби немають історичних прецедентів.
       Вороже ставлення радянських структур до релігії проявилось як в репресіях проти ієрархів та духовенства Української Православної Церкви (УПЦ), так і в знищенні храмів. У часи, коли комуністична влада намагалася вирвати з серця народу віру в Бога, замінивши її вірою в комуністичний ідеал, на Сумщині було висаджено в повітря, перетворено на руїни більше 600 храмів, які нерідко мали значення архітектурної пам’ятки, були художньою спадщиною віків.
      Та не краща доля чекала і ті храми, що були примусово закриті, перетворені на склади, спортзали, майстерні тощо. Поступово це призвело до їх руйнації. І, безперечно, то теж була продумана державна політика, спрямована на знищення церковних святинь, але іншими методами.
      Недаремно кажуть, що храм це – своєрідний портрет епохи. І це дійсно так. Мовчазним свідком руйнівних часів радянської доби постають на древній Сумський землі чимало напівзруйнованих храмів, позбавлені уваги, перетворені просто в приміщення, вони і сьогодні не втратили своєї величі. Навіть попри глибокі болісні рани, залишені на них атеїстичною тоталітарною системою.
     Важливо відзначити, що згідно переліку пам’яток архітектури і містобудування Сумської області, затвердженного головою облдержадміністрації 28.12.1992р. в області збереглися з давніх часів лише 103 культові споруди. Деякі з них у 90-х роках, з набуттям Україною державної незалежності, були повернуті у власність релігійних громад, але, на жаль, чимало храмів – пам’яток церковної архітектури кинуті на призволяще, взиваючи до кожного не байдужого серця. Завітаємо до деяких із них.
      На початку ХХ-го ст. зачинились двері церкви Різдва Богородиці села Костянтинів Недригайлівського району, яка належить до пам’яток монументальної мурованої церковної архітектури ХVІІІ ст. Це був один із кращих сільських храмів Сумщини. Тепер тут пустир, що заріс бур’янами. Відбудувати цей храм церковна громада не в змозі. 

Так він виглядає сьогодні

У селі Юнаківка Сумського району стоїть велетенський красень – Різдво-Богородичний собор, побудований у 1806р. за проектом нашого земляка О.Паліцина. 125 років храм служив людям, а в 30-ті роки минулого століття припинив свою діяльність. І стоїть, як німий докір зброєносцям войовничого атеїзму – занедбаний, розграбований.
  Окрасою і гордістю села Малий Вистороп Лебединського району завжди була Архангело-Михайлівська церква, збудована у 1904 році на місці колишньої дерев’яної Михайлівської церкви, відомої з 1773 року. Це – дійсно чудовий витвір людського розуму і рук...

Так він виглядає сьогодні  фото - 2005р.

     Пройшли роки. Давно тут не чути церковних дзвонів, не здійснюються богослужіння, бо храм потребує капітального ремонту. А неподалік від Малого Висторопу, на шляху від Сум до Лебедина несподівано, здалека, мов з туману, виникає справжнє чудо церковної архітектури – велична Преображенська церква села Ворожба. Хто був автором цієї прекрасної споруди – не відомо.
      Під’їжджаючи до села, все гостріше відчуваєш біль у серці, бо переконуєшся, що і цей храм напівзруйнований...
      Мимоволі дивуєшся: такі споруди – і знищувати?! Зрозуміти цю політику вандалізму радянських часів все ж таки не можливо.
       Але – далі. Більше двох століть тому в селі Кочерги, що на Путивльщині, на крутій горі була збудована Свято-Миколаївська церква. Багато чого бачив храм на своєму віку: дві світові війни, колективізацію, атеїстичну руйнацію... Але час лікує тільки душевні рани, кам’яні споруди він руйнує. Свято-Миколаївська церква також потребує капітального ремонту.
      Віруючих людей, насамперед з Роменщини, пригнічує і турбує подальша доля дерев’яної церкви Святої Трійці в селі Пустовійтівці, яка відома ще під назвою церкви Калнишевського. Побудував її уродженець села, останній кошовий отаман Запорізької Січі в 1773 році. Свого часу він подарував церкві чудове Євангеліє у срібному з позолотою окладі вагою більше двох пудів і великий позолочений запрестольний хрест.
      Пустовійтівський храм спіткала гірка доля. У 1929 році церкву закрили, розібравши на половину. Там був клуб, потім – магазин, склад, пункт прийому склотари...

Так виглядала церква Святої Трійці 1926 року

     Сьогодні рештки церкви Святої Трійці нагадують старий сарай. Як пам’ятник архітектури й історії, те що залишилось від нього, законсервовано.
      І ще одним із свідчень наруги над церквою з боку органів місцевої радянської влади є доля Софронієвої пустині – одного з найстаріших монастирів України. За припущенням церковних істориків він виник ще за часів князя Володимира. Старожили Путивля і села Нова

Фото 2005 року Надбрамна церква Софронієвої пустині

Слобода пам’ятають, що після закриття цієї обителі у 1920 році можновладці на її території створювали то БУПР, то спеціальний будинок для дітей „ворогів народу”, то ферму для колгоспної худоби, то концтабір для інтернованих польських офіцерів (1939-1940рр.) 

     Інший приклад дикунського опоганення духовної святині – Харлампіївський (Гамаліївський) жіночий монастир, закритий у 1924 році. У 1961р. його напівзруйнвані залишки були передані обласному управлінню внутрішніх справ, за рішенням якого у древньому монастирі була створена колонія для злочинців, яка, до речі, там розташована і до нині.

Фото 2005 року

    Відновлення і реконструкції очікують Володимирська церква с.Могриця Сумського, церква Іоана Предтечі с.Рябушки Лебединського, Покровська церква с.Годунівка Глухівського районів та багато інших.
     Храми Сумщини. Відомі і невідомі, діючі і знищені. У кожного із них як і у людей, своя доля і своя історія. Я ж у стислому вигляді розповів лише про деякі з них.
     А підсумовуючи скажу: коли вам доведеться відвідати Сумщину, або проїжджати поблизу будь-якого міста чи села цього чарівного куточка України, зупиніться на хвилину. Прислухайтесь. То кличуть на допомогу церковні дзвони, дзвони потерпаючих лихоліття храмів. Вони ще дихають, ще живі. Їх можна врятувати.

О.Сотник,
завідуючий науково-історичним відділом
Сумської єпархії УПЦ КП