Святий Автоном був єпископом в Італії за царювання Діоклетіана. Коли настав час жорстокого гоніння на християн, Автоном згадав слова Господа, сказані в святому Євангелії: «Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше.» (Мф.10:23), і, залишивши Італію, переселився в Вифинию, де по Божій волі зупинився в одному селищі, званому Сореос1. Тут святий Автоном прийнятий був деяким страннолюбцем Корнилієм. У нього він прожив досить довгий час і, проповідуючи Христа, обернув багатьох еллінів до християнської віри. І чимало придбав він тут душ Богу, бо безліч народу збиралося в будинок Корнилія слухати вчення святого Автонома. Він же подібно апостолам проповідував Слово Боже з сміливістю, бо в ньому діяв той же Дух Святий, Який колись в вогненних язиках зійшов на святих Апостолів. За допомогою проповіді Автонома Дух Святий запалював серця людські до любові Божої і благочестя, так що ті, хто слухає його вчення розчулювалися і охоче сприймали проповідь його, просячи у нього святого хрещення. І в тій місцевості він так багато людей привів до святої віри, що будинок Корнилія вже не міг вміщати всього зібрання віруючих, тоді святий Автоном збудував християнам церкву в ім'я Воєводи небесних сил, Святого Архістратига Михаїла, вручаючи під його захист всіх новопросвічених їм; сам же, посвятивши Корнилія в диякона і доручивши йому словесне стадо Христове, пішов в Лікаон і Ісаврію2, бажаючи і там бути проповідником благочестя.

Потрудившись в цих країнах в справі проповідування Слова Божого досить довгий час, святий Автоном знову повернувся до Корнилія: йому хотілося відвідати навернене ним стадо Христове. Він поставив Корнилія пресвітером і разом з ним став служити спасінню роду людського. Коли нечестивий цар Діоклетіан прибув в Нікомидію, з метою погубити всіх, хто знаходився там послідовників Христових, тоді ідолопоклонники стали відшукувати і святого Автонома, як найвідомішого з християн. Але святитель, бажаючи ще більше народу привести від темряви бісівської до світла пізнання Істинного Бога, не віддав себе в руки мучителів. Зберігаючи себе для блага церкви, святий Автоном відплив в Клавдіополь, який перебував на березі моря Евксінского3, де і сіяв насіння Слова Божого, які падаючи на добрий ґрунт сердець людських, незабаром по благодаті Божій принесли багато духовних плодів. Влаштувавши тут як повинно все що відноситься до благочестя і наставивши віруючих на шлях спасіння, святий Автоном знову повернувся в Сореос.

Побачивши, що число віруючих тут ще більш збільшилося, святий поставив Корнилія єпископом, а сам відправився в Асійську країну4, де став викорінювати терня безбожництва і поширювати святу віру в Єдиного Бога. І тут, за благодаттю Божою, він багатьох позбавив від омани і вічної погибелі, руйнуючи проповіддю ідольскі жертовники і творячи в серцях людських духовні храми - Духу Святому. Незабаром святий Автоном знову відвідав Корнилія і доручену йому паству. Побачивши, що всі навчаються тут Законові Божому і процвітають в чеснотах, Автоном був втішений цим і дякував Богові, що праця його не була марна і що його духовні чада, - яких він породив через Євангелію, - примножились. Поблизу міста Сореос знаходилося одного села, на ім'я Лимна; жителі цього міста були ще затьмарені тьмою ідолослужіння. І ось, відправившись до них, святий Автоном став проповідувати їм Христа і, навернув тут багатьох в християнство, навчив їх таємниць святої віри, просвітив хрещенням, і через те приєднав їх до обраного стада Христового.

Одного разу місцеві жителі, що залишилися в невірі, здійснювали свято одному зі своїх скверних ідолів і, приносячи жертву бісам, раділи в своєму ідольскому храмі; тоді християни, яких в той час було вже багато, зібравшись, прийшли до святкуючих язичників, зруйнували їх жертовники і розбили всіх ідолів, храм же їх зруйнували дощенту. Цим вони показали невірним, що боги їх ніщо, бо вони не можуть чинити опір, коли їх розтрощують, і не волають, якщо їх розбивають.

Язичники, розгнівавшись на християн за такий тяжкий сором, вирішили помститися їм за розтрощення своїх ідолів і стали чекати зручного для цього часу.

Дізнавшись одного разу той день, коли служитель Господній Автоном повинен був в побудованій ним церкві Архістратига Михаїла в місті Сореос приносити безкровну жертву Богу, вони з Лимна разом з язичниками інших навколишніх сіл зібралися в незліченній кількості і таємно приготувалися раптово напасти на храм Божий і вбити пастиря християн, святого Автонома, що їм і вдалося виконати. Під час звершення Божественної літургії язичники у великій кількості напали на церкву: одні з них мали в руках зброю, інші палиці або камені; вони розігнали з церкви всіх колишніх там християн і нелюдяно вбили святого Автонома: вони замучили його у вівтарі, так що останній весь обагрився святою його кров'ю. Так, приносячи безкровну жертву, святитель сам був принесений як кривава жертва в пренебесний жертовник5.

Убивши святого Автонома, язичники накидали над ним безліч каменів, якими вони його вбили. Зробивши торжество в честь того, що помстилися християнам за наругу своїх богів всі вони розійшлися. І лежав святитель убитим, - і було тоді велике збентеження в церкві і невтішний плач віруючих через вбивство їх батька і доброго пастиря. Дияконисса, на ім'я Марія, взявши святе тіло священномученика, з благоговінням поховала його.

Після багатьох років після поховання святого Автонома, в той час, коли Костянтин Великий вступив на престол, якийсь вельможа, на ім'я Севіріан, посланий був царем в Олександрію. Боячись морського хвилювання, він поїхав не морем, але суходолом по берегу моря. По волій Божій довелося їм йти повз того місця, де лежало тіло священномученика Автонома; і раптом коні відразу зупинилися і ніяк не могли їхати далі. Як їх не били бичами, жодна з них не могла рушити з місця; їх полегшили від тягарів, які вони везли, але і тоді вони не могли продовжувати шлях: наче якась невидима рука їх утримувала; і був Севіріан у великому нерозумінні.

Разом з Севіріаном їхав якийсь благочестивий чоловік, який був наділений даром розуміти таємниці Божі. Він сказав Севіріану: - Слід тобі на цьому місці спорудити церкву тому мученику, тіло якого тут поховано; і якщо ти даси обітницю зробити це, то побачиш, що коні твої швидко підуть далі. Севіріан з радістю обіцяв зробити це, і коні його дійсно відразу ж рушили і швидко побігли. Севіріан ж, до повернення свого з Олександрії, побудував на тому місці невеликий молитовний храм на честь святого мученика; а повернувшись спорудив над труною його прекрасну церкву.

Після багатьох років, один священик, не знаючи, що в цій церкві під землею лежать святі мощі святого Автонома, розібрав її внаслідок старості, а нову побудував на іншому місці, поблизу моря6. Те ж місце, де під спудом лежали мощі святого, було шістдесят років порожнім, - до самої смерті візантійського царя Зінона7, - і ніхто не знав про той багатоцінний скарб, який було приховано в надрах землі. У той час один з царських охоронців, на ім'я Іоан, виконуючи якесь царське веління, - знаходився в вищезазначених місцевостях - в м. Сореосе і Лимні; одного разу він пішов на полювання і сталося, що на тому самому місці, де колись стояла церква над мощами святого, він побачив зайця і, натягнувши лук і пустивши стрілу, убив його, убивши багато і інших звірів, він повернувся додому. Але ось вночі, коли він уже спав на одрі своєму, явився йому уві сні священномученик Автоном і повелів йому створити церкву на тому самому місці, де напередодні він убив зайця. Іоан прокинувшись вирішив докласти всі свої старання, щоб виконати наказане йому і незабаром створив чудову церкву в ім'я священномученика Автонома; мощі ж його знайшов в землі цілими і абсолютно нетлінними, і від них стало відбуватися багато чудес, і багато хворих отримали тут зцілення.

Про саме набуття мощей святого Автонома блаженний Симеон Метафраст8 говорить так: - Бачачи достославного подвижника, преперемагаючого властивості людської природи, я встав на славослів'я Боже; і ось, споглядаяючи одного разу очима в труну святого мученика Автонома, я побачив, що його святі мощі залишаються непереможеними силою смерті. Смерть, що хвалилася в три дня зруйнувати весь склад живої істоти, не могла, в продовження настільки багатьох років, знищити жодної волосини у цього славного чоловіка. Голова його і волосся були неушкоджені, обличчя ціле, шкіра міцна - не зотліла жодна волосина на віях його: лише очі його зімкнулися. І коли я дивився на нього, мені здавалося, що смерть змусила його лише зберігати мовчання, а все його тіло і весь його склад зберігає цілими: ні з голови його ніщо не відпало, ні від інших частин тіла ніщо не відокремилося. Так прославляє Господь тих, які прославляють Його в святих тілах своїх. Йому належить всяка слава, честь і поклоніння нині, повсякчас, і на віки віків. Амінь.

1 Вифиния - область в Малій Азії. - Сореос, або Сореі - перебувала на правій руці у судів, які входили в затоку Никомидійську або Астаценську.

2 Лікаон - область Малої Азії, поряд з Ісавра, також малоазійською областю, з містом того ж імені. Ісавра належала раніше то Фрігії, то Пісідіі, то Лікаонії.

3 Евксинске море, або Понт - давня назва Чорного моря, яке за переказами називалося раніше «Аксинським», тобто негостинним, із-за бурі; коли ж берега його, починаючи з VII століття, стали покриватися грецькими колоніями, то воно стало називатися «Евксинським», тобто гостинним.

4 Асія - римська провінція, що містила в собі західну частину Малої Азії, інакше «Проконсульська Азія».

5 Кончина священномученика Автонома була близько 312 року, незабаром після гоніння Діоклетіана.

6 Це було близько 430 року; набуття же нетлінних мощей святого Автонома було років через 60.

7 Візантійський імператор Зінон царював з 474 по 491 рік.

8 Симеон Метафраст - відомий церковний письменник X століття (пом. 940 р), упорядник і збирач Житій Святих: його праці в цій галузі послужили згодом головним джерелом для «Четьих-Міней» св. Димитрія Ростовського. Метафраст повторює тут свідоцтво іншої особи, що жив через 200 років по смерті святого Автонома і називає себе сучасником імператора Юстина (518-527 рр.).

Джерело: «Життя святих» святителя Димитрія Ростовського.

Тропар священномученика, глас 4: Як святителя преподобного, і страждальця вірного,* Церква прославляє святу твою пам’ять* і вірно скликає святкувати, Автономе,* світильнику досконалий, і Тройці угоднику,* моли за нас єдиного чоловіколюбця Бога.

Кондак священномученика, глас 2: Божественні таємниці знав ти, премудрий,* і був приємною жертвою, блаженний у Бозі.* Бо випив ти Христову чашу, преславний світильнику всесвітній,* молячись неустанно за всіх нас.