ГОЛОВНА · ЄПАРХІЯ · НАШІ ПАРАФІЇ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ФОТО ГАЛЕРЕЯ · МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТFriday, October 23, 2020
Навігація
ГОЛОВНА
ЄПАРХІЯ
НАШІ ПАРАФІЇ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ФОТО ГАЛЕРЕЯ
МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
Посилання
ПОШУК
КОНТАКТ
Архів файлів
FAQ
Зворотній зв'язок
Всі статті
Проповіді
Мистецтво
Статистика
Богослів'я
Суми і Сумщина
Історія Церкви
Релігія - Політика
Християнські свята
Магія, астрологія, окультизм
Піст у житті християнина
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
Україна мусить «воздвигнути свого Мойсея»

До 100-річчя з дня народження Івана Багряного

Україна мусить «воздвигнути свого Мойсея»


(церковно-релігійні ідеї в творчості Івана Багряного)

В молитвах його, Вкраїно, спом’яни!
Віддай належне патріоту і герою!
Ім’я його у повний голос прокажи!
На чужині він був, але в думках – з тобою.

Світлана Поливода
«Пам’яті І. Багряного»

      Ці слова поетеси, винесені в епіграф статті, говорять самі за себе. В них – пошана до видатного письменника, громадсько-політичного діяча не тільки України, але й діаспори. Спершу декілька слів про життєвий і творчий шлях незаслужено замовчуваного у радянські часи цього великого українця, великого письменника і політика.
    
Не буде перебільшенням сказати, що Сумщина подарувала людству цілу плеяду геніальних співаків, композиторів, поетів і письменників, учених і воєначальників. Та за певних історичних обставин, часто драматичних, їм доводилося працювати за межами рідного краю.
    
Такою непересічною особистістю був і Іван Павлович Багряний (Лозов’яга). Народився він 19 вересня (2 жовтня за н. ст.) 1906 року в Охтирці. Закінчив церковно-приходську і вищу початкову школи, вчився в Київському художньому інституті. Під час навчання виявив здібності до поезії і вступив до організації МАРС (майстерня революційного слова). Це був початок його творчого шляху. Друкуватися почав 1926р. У квітні 1932 року за збірку нарисів про колективізацію на Охтирщині, поеми «Ave Maria», «Вандея», історичний роман у віршах «Скелька» та інші твори, Іван Багряний за звинуваченням в контрреволюційній агітації був заарештований і заточений в камеру смертників харківської в’язниці. І, все ж таки, через деякий час (25 жовтня 1932р.) за відсутністю доказів злочину, поет був звільнений з-під варти. Та невдовзі його знову заарештовують за «другим колом» (переглядом справи) і поет 5 років (1932-1937рр.) відстраждав у сталінських таборах на Далекому Сході. Потім були втеча, арешт і знову харківська в’язниця. Багряний звинувачення в антирадянській націоналістичній діяльності не визнає. Допити і знущання продовжувалися до 1940р. 1 квітня, за відсутністю доказів злочину по т.зв. кримінальній справі, він був звільнений. Знесилений, але нескорений, Іван Багряний повернувся до Охтирки. Під час війни знаходився на окупованій території, брав участь в підготовці політичного центру українського підпілля. По закінченні війни, не бажаючи терпіти сталінський режим, емігрував до Німеччини. Втративши Батьківщину, Багряний не втратив державного мислення і бачення проблем України, організовує і очолює Українську Революційно-Демократичну Партію (УРДП). Повоєнний період був плідним і в його творчій діяльності. В ті роки вийшли його кращі твори: збірка поезій «Золотий бумеранг» (1946), роман «Людина біжить над прірвою» (1949), роман «Сад Гетсиманський» (1950), повість «Огненне коло» (1953), роман «Буйний вітер» (1957), сатирична поема «Антон Біда-Герой Труда» та ряд публіцистичних творів. Помер і похований Іван Павлович в Новому Ульмі (Німеччина) 25 серпня 1963р.
    
Що ж, як сказано у Святому Письмі, усе є минулим. Та сьогодні ми згадуємо Івана Багряного не тільки у зв’язку зі 100-річчям з дня його народження, але й для того, щоб усвідомити, що він – людина героїчна, патріот, який не злякався тюрем, сталінських таборів, не зрікся своїх переконань, не зрадив національної ідеї, а мужню ніс свій хрест і «страждав і трудився для неї».
    
Але й це ще не все. Читаючи сторінки його поезій, романів, публіцистики я відчув, що на формування життєвих поглядів Івана Багряного певний вплив мала Церква. Важко сказати, чи сталося це завдяки церковно-приходській школі, в якій він навчався в дитинстві, чи він народився схильним до гострого сприйняття біблійних істин «добра» і «зла». Так чи інакше, але він став Великого Людиною, яка піднесла прапор боротьби за національну ідею в єдності з ідею церковною.
    
 І тому не дивно, що однією з провідних тем Івана Багряного була рідна мова. З дитячих років він відчував, що українська мова витіснялася зі школи і навіть із церковних богослужінь. А це, безумовно, викликало у поета протест і душевне незадоволення. Невипадково в його поезії з’явився вірш «Рідна мова».

«Перейшов усі світи я,
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як мати,
Серед мов одна лиш ти є ...»
(Хабаровськ, 1937)

      Безсумнівно, в наші дні це видається нормальним, «невинним» зізнанням автора, але тоді, у 1937р., сталінськими ідеологами і служителями НКВС-КДБ це розцінювалося як прояв українського буржуазного націоналізму. Отже, щоб писати такі вірші, треба було мати не тільки велику любов до свого народу, але й велику мужність та морально-духовну силу.
    
До речі, ці слова поета про рідну мову, до того ж тепер уже державну, сьогодні доцільно нагадати деяким нашим політикам і церковним ієрархам, які, вслід за церквою Московського Патріархату, трактують її як «уличную», «неканоничную»тощо. Більше того, демонстративно виступають за російську, як другу державну мову, за захист (?) російськомовного населення, себто українців східних регіонів і т.д. і т.п.
     
Отак! «Доборолась Україна до самого краю», – сказав би їм Т.Шевченко, бо, – «Гірше ляха свої діти її розпинають». З християнських позицій письменник висвітлює страшну правду про тяжкі роки села, колективізацію і голодомор.

«Лунає дзвін ...
 Хатки погорблені
 з підмоклими очима ...
 На поле колоски збирать
 ідуть старі...
 молитовно десь несуть
печаль на плечах».
 («Слобода»)

     Цього неймовірного зла, скоєного в Україні сталінським режимом, поет торкнувся і в увіршованому романі «Скелька». Читачеві нагадаю, що в основі твору лежать народні перекази про селянський бунт в Скельчанському монастирі, що поблизу Охтирки. Викриваючи антиукраїнські позиції російської церкви в Україні, з ненавистю до ворогів свого народу, поет пише:tc "Викриваючи антиукраїнські позиції російської церкви в Україні, з ненавистю до ворогів свого народу, поет пише:"

«...краю мій!
Таврований...
Обскубаний...
Обдертий...
І ми пнемось,
пнемось з волячими очима
Туди – вперед,
де «скарг, ні мук нема
Прибиті злиднями
притомлені, голодні...
І бачу я печаль
серед потуг народніх.
Ганебний сон!Йому, йому прокльон.
Де не ступну – могили і хрести.
Де не піду – руїни і могили».
(«Скелька»)

     Була ще одна тема, якої не міг поминути Іван Багряний – богоборча політика войовничих атеїстів сталінської доби, репресії проти Церкви. Це виявилося і в поезії, і в прозі письменника – патріота. З болем в серці він пише про бачене і пережите:

«...В крові потопла Біблія остання,
 в сльозах сиріт потоп старий Коран».
(«Газават»)

     Сьогодні відомо, що об’єктом постійних утисків і переслідувань, насамперед, були священнослужителі та ієрархи Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Як людина такої ж багатостраждальної долі, Багряний про ці драматичні роки, про новітніх інквізиторів, написав автобіографічний роман «Сад Гетсиманський». Ось лише один епізод.
    
В арештантській камері, що була два метри заввишки і неповних п’ять метрів завдовжки, і яка за проектом була розрахована на одну людину, сидять і чекають трибуналу 28 в’язнів – «напівскелетів». Тут і поет, і вчений, і лікар, і 80-річний священик Петровський, який недавно повернувся з допиту. Далі – цитую: «Краснояружський з властивою йому неотесаністю поспівчував йому, висловивши думку, що краще б вам, отче, розколотися, та йти на волю, та й бути там священиком, в мирі й спокої доживати вік. Петровський зітхнув і на таку пропозицію похитав головою заперечливо:«Це неможливо».
– Але ж на волі є священики і якось вони там живуть, – умовляв його Краснояружський.
– Живуть..., – прошепотів Петровський з болісною міною. Деякі живуть. Але вони платять за це велику ціну Кесареві ...
Потім у Петровського спалахнули вогники в очах і він категорично заявив, що на волі священиків нема. Вже нема! А належить він до Української Автокефальної Церкви... І їх уже нікого нема».
     
До цієї теми письменник повертався не раз. В памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946 рік) Багряний, поряд з іншими причинами, виділяє репресії проти Церкви: «Я не хочу вертатись під більшовизм тому, що я сидів у тюрмах із священиками різних церковних напрямків і бачив, як їх бито і мордовано. За наказом Сталіна їх винищено в СРСР, а церкви поруйновано, і цілих 25 років вибивано з людських душ найменші ознаки християнської релігії».
    
Не можна спокійно читати повість про трагедію під Бродами – «Огненне коло»– хвилюючу розповідь про те, як під час війни авіаційними бомбами була знищена сільська церква.
    
«Вона стоїть на пагорбі й горить... Горить тихо, самотньо, ніхто її не гасить, бо в навколишньому селі, либонь, жодної живої душі... Згодом виявилось, що в тій церковці було повно дітей, жінок і стариків... Вони вірили, що ніхто не дерзне посягати на святе місце, і, що навіть найлютіший ворог не допустить блюзнірства... Ворог дерзнув... Коли підоспіли вояки, на місці церкви була лише велика димляча могила, звалище трісок, поломаних образів... і поковерканих людських тіл».
     
Як акт осуду репресивної сталінсько-берієвської системи, як гімн правосуддю й вірі в торжество справедливості звучать слова поета:tc "Як акт осуду репресивної сталінсько-берієвської системи, як гімн правосуддю й вірі в торжество справедливості звучать слова поета:"
« ... Єдиний, найбільший з усіх Судія!
Благословенний. Могутній, як нива і синь
Вічний в серцях поколінь».
(«Гуляй-поле»)
І далі:
«Для ворогів же ... В тій порі
Для них засяє Бог вгорі і МЕЧ біля Софії».
(«Антон Біда-Герой Труда»)

     В цілому необхідно визнати, що в творчому доробку Івана Багряного є багато важливих історично-церковних епізодів. Скажімо, глибокою духовністю пройняті сторінки з полемікою про історію Біблії в романі «Людина біжить над прірвою» (розділ XXV, «Пісня Пісень»). Таким у своїй творчості і страдницькій долі був і залишиться в нашій пам’яті Іван Багряний. Як українець я усим серцем усвідомлюю, якою непоправною втратою для України була смерть цього видатного українця. Як багато для неї він зробив і як багато Його лишилось з нами! Та життя продовжується і сьогодні нам потрібна духовна підтримка і саме тому творчу спадщину Івана Багряного ми повинні всотовувати для духовного відродження.
     
А всотовувати з його творчості є що. Окрім усього вище сказаного заслуговують на увагу листи Івана Багряного до редактора журналу «Нові дні»Петра Волиняка в 1954-1955 роках з питань створення в Україні Єдиної Помісної Церкви.
    
Зокрема, в листі від 17 жовтня 1954р., він пише: «Скажу тільки ще раз, що підсовєтська епоха колективістичного мракобісся й чорної духовної ночі не може скінчитися реставрацією старого московського т.зв. православного мракобісся. Бо це була б велика трагедія...».
    
Висловлюючи думку про необхідність Національної Церкви, далі він пише: «...призначення її – бути будівничим українського національного духу, рушієм і помічником нашого народу в його становленні себе в історії ... І наша національна церква мусить мати свій центр не в Москві і не в Римі, а в Києві, на святих горах ... Йдеться про можливість многомільйонного народу славити Бога теж, але на своїй мові і в своїх храмах».
    
Підсумовуючи свої роздуми на цю тему Іван Багряний пише: «Якщо Україна хоче бути великою історичною нацією, зайняти передове місце серед інших народів, вона мусить «воздвигнуть свого Мойсея».
  
Сказав – як в око вліпив. Бо і в наш час це залишається актуальною проблемою.

О.Сотник, історик, член Національної спілки журналістів України 

Коментарі
Немає коментарів.
Додати коментар
Будь ласка, залогиньтесь, що б додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний тільки для користувачів.

Будь ласка, залогінтесь або реєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
ДЕКЛАРАЦІЯ
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Время портала
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії УПЦ КП можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.