02 жовтня 2018 р. (19 вересня 2018 р. – за старим стилем) Свята Православна Церква молитовно вшановує пам’ять Благовірного великого князя Ігоря Ольговича Чернігівського та Київського (1147 р).

Святий благовірний князь Ігор Чернігівський. Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання двох князівських угруповань: Ольговичів і Мстиславичів. Всі вони були в близькій спорідненості, все - правнуки Ярослава Мудрого. Мстиславичи називалися по імені свого батька - святого Мстислава Великого (+1132 р.), сина Володимира Мономаха (звідси інша їхня назва "Мономашичи"). Ольговичі називалися по імені Олега Святославича (+ 1115 р.), прозваного за свою гірку долю "Гори-Славич". Олег Гориславич був син Київського князя Святослава (+1076 р.), який брав участь в 1072 році в перенесенні мощей святих страстотерпців Бориса і Гліба (відомості 2 травня) і увійшов в історію Церкви Русі як власник двох чудових богословських збірок того часу - "Ізборника Святослава 1073 р . " і "Ізборника 1076 року".

У деяких древніх місяцесловах і сам князь Святослав шанувався угодником Божим, але особливо прославилися два його онука: преподобний Микола Святоша (+ 1143) і двоюрідний брат його, син Олега Гориславича, - святий князь-мученик Ігор Ольгович (+1147).

Преподобний Микола Святоша і святий Ігор Ольгович представляють два різних шляхи християнської святості в Стародавній Русі. Преподобний Микола, який відрікся від світу і князівських обов'язків, став простим ченцем і мирно спочив, провівши майже сорок років в монастирі. Святий Ігор, волею Божою вступив в боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадковий гріх князівських усобиць.

У 1138 році великим князем Київським став старший брат Ігоря Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського). Хоча його князювання тривало всього кілька років і було наповнено безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадкоємним князівством і вирішив передати його в спадщину своєму брату Ігорю. Він посилався при цьому на приклад Володимира Мономаха і говорив, наче навмисно підбиваючи Мономаховичів: "Володимир посадив Мстислава, свого сина, після себе в Києві, а Мстислав - брата свого Ярополка. А ось я кажу: якщо мене Бог візьме, то я після себе даю Київ братові моєму Ігорю ". Але Бог гордим противиться. Гордовиті слова Всеволода, якого і так не любили кияни, стали приводом для порушення ненависті проти його брата Ігоря і всіх Ольговичів. "Не хочемо бути в спадщині", - вирішило київське віче. Злоба і гординя князя викликали відповідну злість і гординю киян: святий Ігор, проти волі залучений в самий центр подій, став невинною жертвою наростаючої ненависті. Грізні події розгорталися стрімко. 1 серпня 1146 року вмер князь Всеволод, і кияни цілували хрест Ігореві як новому князеві, а Ігор цілував хрест Києву - справедливо правити народом і захищати його. Але, переступивши хресне цілування, київські бояри відразу ж призвали Мстиславичів з військом. Під Києвом сталася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська в розпал бою перейшли на сторону Ізяслава. Чотири дні Ігор Ольгович ховався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли до Києва і посадили в поруб. Це було 13 серпня, все його князювання тривало два тижні.

В "порубі" (це був холодний зруб, без вікон і дверей; щоб звільнити з нього людину, треба було "вирубати" його звідти) багатостраждальний князь тяжко захворів. Думали, що він помре. У цих умовах супротивники князя дозволили "вирубати" його з ув'язнення і постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Божою допомогою князь одужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві.

Боротьба за Київ тривала. Збуджена гординею і засліплена ненавистю, жодна зі сторін не хотіла поступатися. Бажаючи помститися роду Ольговичів, а заодно і всіх князів, київське віче, рік по тому, в 1147 році, ухвалило розправитися з князем-ченцем.

Митрополит і духовенство намагалися напоумити і зупинити їх. Керуючий в Києві князь Ізяслав Мстиславич і особливо його брат князь Володимир намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, урятувати святого мученика, але самі піддалися небезпеці з боку запеклої юрби. Повсталі ввірвалися в храм під час святої літургії, схопили молившогося перед іконою Божої Матері Ігоря й потягли його на розправу. У воротах монастиря юрбу зупинив князь Володимир. І сказав йому Ігор: "Ох, брате, куди ти?" Володимир же зіскочив з коня, бажаючи допомогти йому, і покрив його корзном (князівським плащем) і говорив киянам: "Не вбивайте, брати". І вів Володимир Ігоря до двору матері своєї, і стали бити Володимира ". Так оповідає літопис. Володимир встиг заштовхнути Ігоря у двір і зачинити ворота. Але люди виламали ворота і, побачивши Ігоря" на сінях "(крита галерея другого поверху в древньому київському теремі), розбили сіни, стягнули святого мученика й убили на нижніх щаблях сходів. Жорстокість юрби була настільки велика, що мертве тіло страждальця піддали побиттю і нарузі, його волочили мотузкою за ноги до Десятинної церкви, кинули там на віз, відвезли і "глибоко на торгу ". Так святий мученик віддав Господу дух свій, "і зкинув ризи тлінної людини, і в нетлінну і багатостраждальну ризу Христа зодягнувся". Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесено до церкви святого Михайла, "Бог явив над ним знамення велике, запалилися свічки всі над ним у церкві тій". Наступного ранку святий мученик був похований в монастирі святого Симеона, на окраїні Києва.

У 1150 році князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата, святого Ігоря, до Чернігова і поклав у Спаському соборі.

Чудотворна ікона Божої Матері, іменована Ігорівська, перед якою молився мученик перед вбивством, перебувала у Великій Успенській церкві Києво-Печерської Лаври (святкування ікони - 5 червня).

З використанням матеріалів Православного Церковного календаря 2018: (https://days.pravoslavie.ru/Life/life1567.htm)