Будуймо храм у власних душах

Рік тому в Бурині за Божим промислом з ініціативи жителів міста була створена парафія Української Православної Церкви Київського Патріархату. Спочатку було скрутно: не мали ні власного приміщення, ні церковного начиння. Та світ, як кажуть, не без добрих людей. Нашій церкві пішов назустріч голова правління райспоживспілки Петро Петрович Безкровний і надав у тимчасове користування актовий зал своєї установи. Згодом про нашу скруту дізнався колишній мешканець Бирині, нині киянин, Володимир Миколайович Салата. Він придбав стареньку хатинку по вулиці Садовій, 3, передав її нашій парафії, де і було облаштовано храм святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Володимир Миколайович виділив кілька тисяч гривень на придбання облачення священика, євхаристичного набору, богослужбових книг.


На перших богослужіннях було мало парафіян. Причин тут кілька. Найперша, на мій погляд, та, що за десятки років атеїстичної пропаганди люди віддалилися від Бога, забули дорогу до храму. Та й храмів у Буринському районі десятки років не було жодного. Друга – у нашій церковиці не було опалення, а вистояти службу в замороженому приміщенні не кожному під силу. І третя, хоча й не остання за значенням – у місті ширилася брехлива інформація, що наша церква неканонічна, не благодатна, бо належить до Київського Патріархату. І багато буранців вірили цій нісенітниці.


Але сонце, як кажуть у народі, долонею не затулиш. Так і правду. Поступово коло наших прихильників збільшувалося , бо люди пересвідчувалися, що й віра наша православна, й богослужбові відправи відбувалися за тими ж самими канонами, що й у храмах приналежних до Московського Патріархату, але нашою, рідною українською мовою. І вже на Йордань, що відбувалася на ставку біля цукрозаводу, прийшли сотні віруючих. Багато з них вперше в житті бачили, як має відзначатися свято Водохреща. Бо там були витесані з криги Хрест і Престіл, злітали в небо голуби, як символ Духа Святого, лунали салюти з рушниць. Більш як 20-градусний мороз, різкий північний вітер не стали на заваді молільникам, усі вистояли службу, напилися й набрали додому освяченої води, а дехто скупався в ополонці.


При великому зібранні мирян відбувалися богослужіння на Стрітення, у Вербну неділю та інші великі свята, а особливо – на Пасху.


Прихожани нашої церкви здійснили паломництво до Софонієвської пустині, що поблизу Нової Слободи Путивльського району.


Проте в житті парафіян були й прикрощі. Зловмисники, які не мають Бога в серці й не бояться Божої кари, ще взимку били вікна храму, а влітку двічі його обкрадали, попсувавши церковний інвентар та богослужбові книги. Неодноразово в квартирах парафіян лунали телефонні дзвінки з погрозами розправи над ними і навіть викрасти дружину й дитину священика о.Тарасія, якщо наша церква не припинить свою діяльність у Бурині.


Але справжнім патріотам України, прихильникам Української Національної Церкви ніякі погрози на заваді не стануть. Наша церква дедалі зміцнюється, зростає її авторитет серед населення міста та району. Свідченням цьому – великий наплив людей при освяченні Пам’ятного Хреста на місці спорудження майбутнього храму восени цього року. Велично й урочисто відбувалася служба Божа за участю єпископа Сумського і Охтирського та Чернігівського Мефодія, духовенства Сумської й інших областей, керівників району та міста. Похвально, що керівник самодіяльної народної кіностудії “Буринь” Анатолій Заступ створив про цю подію чудовий відеофільм, який малу змогу подивитися телеглядачі Буринщини.


Тепер на черзі – будівництво нового храму. Справа ця надзвичайно складна, оскільки потребує великих коштів. Але й це завдання посильне, якщо миряни прагнуть цього, й спочатку збудують храм у власних душах, тобто намагатимуться жити по Божим заповідям, а відтак відчують непереборну потребу в Божому домі, де можна помолитися, порозмовляти з Богом, покаятися в гріхах, попросити Його помочі у своїх справах, здоров’я, добробуту собі й родинам. Сподіваємося, що до святої справи долучаться й меценати – заможні люди краю. Не слід забувати, що кожна копійка, вкладена в спорудження храму, повернеться сторицею – утвердженням духовності в серцях наших дітей та онуків, а відтак відверненням їх від розбещеності, алкоголізму, наркоманії та інших пороків, що нині роз’їдають душі молоді.


Хай же Господь рясно поблагословить усіх нас на добрії діла!

Григорій Фастівець,


голова ради громади храму

святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії