Сайт AsiaNews.it. надрукував матеріал про “Підготовку до скликання Великого Загально-Православного Собору”. В англійській мові його можна перечитати за адресою: http://www.asianews.it/index.php?l=en&art=14708. для тих хто володіє англійською недостатньо подаю переклад без коментарів.

    В червні і грудні цього року заплановано проведення двох зустрічей спрямованих на підготовку великого Загально-Православного Собору. З цієї причини Вселенська Патріархія розіслала листи-запрошення до Голів усіх Помісних Православних Церков.

    Після жовтневої зустрічі минулого року в Константинополі Вселенський Патріарх зробив наступний крок до скликання Собору. Мета цього Собору зреагувати на всі проблеми, які поставали протягом століть і продовжують отруювати добрі стосунки між Православними Церквами та загальні наслідки діалогу між Православною і Католицькою Церквами.

    В нещодавньому минулому перша ініціатива скликання Загально-Православного Собору виходила від Патріарха Іоакима ІІІ у 1901 році. Він хотів розрядити напруженість між Автокефальними Православними Церквами. Його дії виходили з переконання, що лише постійний і конструктивний внутрішній діалог між Православними Церквами надасть можливість сміливо зустріти виклики сучасного світу і спільно діяти одним серцем і одними устами. Ця ініціатива не мала успіху зокрема тому, що Православні Церкви, які звільнилися від впливу Оттоманської імперії шукали своєї ідентичності у поглибленні національної само ідентифікації і всесвітній розмах Християнського віровчення, для духовенства цих церков, був не на часі.

    Після кількох невдач загально-Православна конференція була зібрана на Родосі у 1961 році. Вона проходила під значним тиском Патріарха Афінагора з метою підготовки Православного Собору. Ця конференція також мала численні перепони, бо Помісні Церкви не мали єдиної думки щодо своїх очікувань від Собору.

    Зараз листи розіслані щодо двох підготовчих зустрічей які відбудуться у червні та грудні. Ці листи визначають наступні теми обговорень:

        1. Православна діаспора. Визначення юрисдикції православних об’єднань за межами національних кордонів. Відповідно до нині діючих канонів, перед зростанням феномену еміграції, вірні за межами своєї батьківщини належали до юрисдикції Вселенського Патріархату.

        2. Спосіб визнання статусу Церковної Автокефалії.

        3. Спосіб визнання статусу Церковної Автономії.

        4. Диптих. Правила взаємного канонічного визнання між Православними Церквами.

        5. Встановлення загального календаря свят. Наприклад, деякі Церкви святкують Різдво 25 грудня, інші пізніше.

        6. Правила і перепони для здійснення таїнства шлюбу.

        7. Питання посту в сучасному світі.

        8. Зв’язок з іншими християнськими конфесіями.

        9. Екуменічний рух.

        10. Вклад Православ’я в утвердження християнських ідеалів миру, братерства і свободи.

    Перші чотири питання були причиною тертя між Вселенською і Московською патріархіями у 1993 і 1999 роках, через автономію Естонської Церкви, яка не визнається Москвою.

    Представник Вселенського Патріархату Fr. Tetsetis наголошує, що сьогодні Церква потребує відкритого і щирого діалогу. На його думку це єдиний шлях, який дає можливість вийти з глухого кута і подивитися в очі проблемам що збільшуються і ускладнюються з часом. І тільки таким шляхом можна зрозуміти важливість ініціатив Вселенської Патріархії. За словами журналіста Aris Viketos лист Патріарха Варфоломія був добре сприйнятий у Православному світі.


протоієрей Олександр Двінятін Сайт Свято-Троїцької парафії міста Бриджпорт