6 травня в день пам’яті святого великомученика Георгія Побідоносця Свято-Георгіївська громада м. Суми відзначила свій перший 10-літній ювілей. Божественну літургію в день свята очолив Преосвященнійший Мефодій єпископ Сумський і Охтирський разам зі священниками міста та району. Парафіяни храму разом із священнослужителями підносили Богу свої вдячні молитви за благодатну допомогу в будівництві храму. В повчальному слові владика Мефодій навів подвиг св. вмч. Георгія як приклад свідомої добровільної жертовності ради любові до Христа. Після літургії відбувся хресний хід навколо храму. Також Його Преосвященство освятив перший поверх церковної школи. В цей же день ввечері після святкового акафісту піснеспівами та віршами парафіян вітала молодь Свято-Георгіївського братства.
НЕДІЛЯ 4-ТА ПІСЛЯ ПАСХИ, ПРО РОЗСЛАБЛЕНОГО.
В неділю 10 травня пройшли ювілейні заходи присвячені10-літтю храму. Після Божественної літургії Преосвященнійший Мефодій нагородив настоятеля протоієрея Олексія Згонника за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви патріаршим орденом святого вмч. Георгія Побідоносця. Благословенними грамотами були відзначені староста храму Юрій Іванович Данілов та прот. Юрій Близнюк.
Після хресного ходу з привітальним словом до своєї пастви звернувся настоятель храму. В промові він розповів про перші найважчі роки становлення, про етапи розвитку громади, про досягнення, проблеми. Благословенними грамотами були нагороджені перші парафіяни та благодійники храму.
ПРИВІТАЛЬНЕ СЛОВО НАСТОЯТЕЛЯ СВТО-ГЕОРГІЇВСЬКОГО ХРАМУ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕКСІЯ ЗГОНИКА
Христос воскрес!
Багато людей знають слова відомого письменника : „Хто не пам’ятає свого минулого, той недостойний свого майбутнього”.
Наше сьогоднішнє свято – це 10-літній ювілей Свято-Георгіївської гро-мади.
Ваше Преосвященство, високопреподобні отці, шановні парафіяни та гості. 10 років минуло з дня першого богослужіння на цьому місці. Тому ми сьогодні будемо говорити саме про перші роки нашого становлення. Зробити крок уперед можна лише тоді, коли нога відштовхнеться від чогось, рух від нічого, або з нічого неможливий. Звідки почався наш храм, від чого ми відштовхну-лися?
Першими, хто хотів побачити храм у цьому мікрорайоні були тодішній правлячий архієрей, нині покійний перший староста нашого храму Юрій Сте-панович Граділь та Юрій Іванович Данілов - теперішній староста нашого хра-му. Це були 1998-1999 рр. Організувати громаду та збирати документи було доручено мені як секретарю Сумської єпархії. В Сумах, де збереглось багато старих храмів, не було жодного, посвяченого великому серед святих вмч. Ге-оргію Побідоносцю. Правлячий єпископ, якого в миру колись звали Юрієм, забажав назвати новоутворену церковну громаду Свято-Георгіївською. Кому будувати храм? Видав мені владика Геронтій указ, благословив іти на пусте місце в яму, сказавши: „Зброю здобудеш в бою”. На місці, де зараз стоїть храм раніше було озеро, навкруги болота та заливні луги. Місто розросталось. На засипаній піском території виростали 8-12 мікрорайони. Тут був запланований трьохзальний кінотеатр, але не встигли – почалась перебудова.
Перше богослужіння відбулось на цьому місці просто неба 6 травня 1999 року в день пам’яті св. вмч. Георгія. Сім священнослужителів брали участь в літургії. Сім погод ми відчули на собі в цей день: сонце світило, і вітер дув, і дощ пройшов, і грім, і град, і сніг, і холод. Це був Божий знак, який показував, що нас чекає попереду.
Мені складно було одному і служити, і будувати. Я попросив у правлячого єпископа помічника ієромонаха Кроніда. З першого дня вдвох ми прослужили півтора роки. Службу ми з ним звершували щодня по черзі молебні, акафісти, а в неділю та свята – літургію.
Довелося суміщали будівництво і служіння. На початку служили у тісному металевому вагончику. Влітку він сильно нагрівався, неначе піч вавілонська для юдейських отроків, а взимку в ньому служили при температурі -10°С – не нагрівався. Тоді в нас не було ні інструменту, ні матеріалу, а коштів тим бі-льше. Вирішили роздобути в будівельних організаціях сім вагончиків і розта-шувати їх знаком хреста, щоб зробити тимчасовий храм. Для цього потрібно було підсипати грунт, щоб вмістилась вівтарна частина. Тут де ми з вами стоїмо була яма близько двох метрів – старий котлован під кінотеатр. Разом з о. Кронідом ми витягували стовбури дерев із Псла, які туди попадали з берега, повалені вітром. Закопували їх у землю, робили дерев’яні сваї, обплітали їх гілками, перекладали камінням і засипали піском. Потім трактором вирівню-вали майданчик. Перші матеріали ми викопували прямо з піску: арматуру, це-глу, ломи, та інші металеві предмети. Тут, наперно, загорнули трактором за-лишки від будівництва сусіднього будинку. Все, що могли робили своїми ру-ками, пізніше залучали робітників. Зверталися за благодійною допомогою в різні фірми та організації. Але Суми це не столиця
і не Західна Україна. Тут хвиля благодійності вже закінчувалася.
Моя сім’я несла свій хрест разом зі мною. Матушка Марія навчила і очо-лювала наш церковний хор, переносили спеку та холод плечем до плеча. Ста-рший син Володимир у 3,5 роки вже носив гілочки для обплітання закопаних у землю стовпців. Він виріс у храмі. В нашому штаті було 2 священники, де-кілька хористів та свічниця. У всіх була однакова зарплата – 30 грн. на місяць. Звичайно, було важко, допомагали батьки продуктами та фізично, рідко були освячення чи хрещення. Відчутний був тиск з боку Московського патріархату: насміхалися з нас, всіляко ображали, налаштовували проти нас мешканців су-сідніх будинків, навіть, збирали проти нас підписи. Не один раз хтось розкрадав будівельні матеріали, які жертвували нам на храм. Декілька раз серед білого дня забирали то хрест із облаченням, то требник Петра Могили, то спус-тошували скромну вітрину в церковній крамниці.
Хтось запитував: „Хіба держава чи ваше єпархіальне управління не платило вам зарплату і не допомагало в будівництві? Церква – це не державна стру-ктура, вона відділена від держави і жоден священик від держави не отримує платню. Сумське єпархіальне управління саме тільки ставало на ноги.
Якби я знав, що мене чекає, то напевно, не погодився б після трьох років служіння у Воскресенському соборі займатися будівництвом храму. Тоді я перебував у стані „блаженного невідання”. Тепер не жалію. Для мене ці роки стали випробуванням, як для євреїв у пустелі, а теперішній храм, як земля обітованна, як горній Єрусалим. Напевно, кожному священику у своєму житті корисно для спасіння збудувати храм, або відновити його з руїн.
Перших парафіян було небагато. Одні люди приходили, інші відходили. Поступово формувалась громада. Мало, хто вірив, що у нас вийде щось добре. Велика вдячність першим парафіянам за їхнє терпіння та жертовну працю. Ба-гато, хто з них, сьогодні знаходиться тут. Незважаючи на складний економіч-ний стан, знаходились і благодійники. В міру своїх можливостей, кожен з них від серця вносив свою лепту. У них ми знайшли перші вагончики, вони допо-магали нам робити покрівлю, оздоблювати храм.
У 2004 році почали обкладати храм цеглою. І знову не без допомоги благо-дійників та парафіян. Почали після свята Тройці та закінчили перед Новим роком. Наступного 2005 року зробили нову покрівлю та встановили куполи, які й зараз прикрашають наш храм. В цьому ж році поруч із храмом почали будівництво церковної школи. І до сьогодні, в міру можливостей, тривають оздоблювальні роботи в храмі, церковній школі та на подвір’ї.
Особлива подяка священникам, які допомагали мені в служінні протягом цих 10 років: ієромонаху Кроніду (Шостка), о. Олександру Надточію, о. Юрію Близнюку, о. Сергію Яровому та о. Сергію Кравцю.
Нелегкий шлях було пройдено від вагончика, в якому відбувались перші богослужіння, до сьогоднішнього храму, але 10 років тут щоденно звучить молитва. Відкрита недільна школа для дітей та дорослих, створено Братство. У храмі в суботу, неділю та на свята звершується Божественна літургія, а що-денно ввечері служаться молебні. Свято-Георгіївський храм є місцем освя-чення й благословення для тих, що створюють християнські сім’ї. Тут відбу-ваються вінчання, хрещення та інші служби.
За 10 років служіння Свято-Георгіївської громади зроблено зовні небагато, але внутрішніх духовних подій відбулося чимало. Одночасно з будівництвом храму будувалась і дорослішала наша церковна сім’я.
На великі свята люди вже не вміщаються в храмі, і тому ми не відмовляє-мось від будівництва храму великого, де кожен зможе знайти своє місце. По-переду більше праці, ніж позаду. Хто вірний у малому, буде вірний і в вели-кому, повчає нас Євангеліє. Малий храм –дар Господній і запорука храму ве-ликого. Дай Боже, пережити фінансову кризу. Повернеться нам назад церковна земля і виросте на ній в наступні 10 років великий Свято-Георгіївський храм. По-новому запрацює церковна школа, виросте огорожа, зазеленіють нові дерева, усміхнеться земля весняними квітами.
Храм це місце, де з’єднується небо і земля, тут починається наше спасіння, храм це ікона Царства Небесного, це – Дім Божий.
„Приходь сюди радісним – радість твоя освятиться і подвоїться. Ти ві-дчуєш серцем, що Бог є єдиним джерелом неминущої радості. Приходь сюди пригнічений скорботою – і ти одержиш відраду і утіху. Приходь сюди, трудами виснажений і клопотами обтяжений – і ти одержиш тут онов-лення сил, бадьорість духу, полегшення важкої ноші твого життєвого хреста. Бо так говорить Сам Господь: „Прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас!”(Мф.11, 28).
Святковий концерт відкрив колектив бандуристів Сумського музичного училища ім. Бортнянського. Звуки бандури розливалися серед багатоповерхівок, духмянили людські душі, розбуджуючи в них піснею голос української душі. Звучала музика талановитої Сумської композиторки Людмили Демченко, яка є викладачем церковної школи Свято-Георгіївського храму. В концерті взяли участь співці церковного хору, які виконали пісні різних духовних авторів на музику Л. Демченко, присвячені святу Пасхи. Під час виконання гімну св. Георгію, несподівано перед людьми, з’явився вершник на білому коні в одежах древнього римського воїна в сяючому шоломі зі списом у руках. Знайомий образ святого Георгія ніби зійшов з ікони до свого храму, до тих, які щиро призивають його.
В кінці концерту діти церковної школи із захопленням випустили в повітря білих голубів. „Як ці крилаті птахи возносяться в небо, так нехай і наші молитви піднімаються до Престолу Божого”, - закінчив виступ настоятель храму.
Далі парафіян пригощали козацьким кулішем, приготованим на вогнищі. Діти з радістю катались на білому коні. Хто не був байдужим до історії храму, відвідав фотовиставку про історію будівництва храму в актовій залі церковної школи.
10 травня 2009 рік
Настоятель Свято-Георгіївського храму м. Суми
протоієрей Олексій Згонник
