Бережіть собори душ своїх
Олесь Гончар

На нинішньому відрізку історії, започаткованому проголошенням незалежності України, життя ставить перед нами численні проблеми, без вирішення яких просування до правової держави, атрибутними, невід'ємними рисами якої визначено національний розквіт і демократія, гуманізм та економічне процвітання, є вкрай складним. Однією з таких проблем є відродження духовності українського народу. Перед нами - завдання історичної ваги, а нам бракує знань, осмислення закономірностей власної історії, усвідомлення своєї мети.

Особливе місце в житті українців завжди займала православна віра. Моральна стійкість нації, оперта на християнські засади кожного індивідуума, була для багатьох патріотів запорукою звершення довгоочікуваного добробуту і свободи України.

Особисте і церковне життя для традиційного українського суспільства були нерозривними: будь-яка сільська чи міська громада споконвічне гуртувалася навколо свого храму і своєї парафії. Все життя людину супроводжували церковні обряди: хрещення, вінчання і, зрештою, відхід у засвіти. Храм являвся чимось більшим, аніж духовний центр громади: в минулому він був осередком освіти та культури, скарбницею історії „малої" батьківщини та, в певній мірі, центром суспільного життя. Як архітектурна споруда, кожна церква організовувала навколишній простір, надавала неповторної оригінальності місту чи селу. Втрата храму була більш, ніж катастрофою...

Найбільш трагічним для релігійних споруд виявився більш, ніж 70-річний період засилля на Україні тоталітарного комуністичного режиму, початок якого поклав збройний переворот жовтня 1917 року. Нова атеїстична влада вела боротьбу не тільки за матеріальні цінності, а й за свідомість людей. На перешкоді цьому стояла релігія. В 1929 р. розіслана з Москви місцевим партійним комітетам директива за підписом Л.М. Кагановича проголошувала релігійні організації єдиною легальне діючою в країні контрреволюційною силою, котра зберігає вплив на маси.

Антирелігійний державний коток, що пройшовся по всіх населених пунктах України, за 70 років підім'яв під себе тисячі християнських храмів, синагог, мечетей. Знищенню підлягало все, пов'язане з релігією: стародруки, архівні матеріали, високохудожні твори церковного мистецтва — пеони, фрески та коштовні речі релігійного призначення, а найголовніше – знищувався сам храм, як архітектурна перлина та основа духовності конкретної релігійної громади.

Сумська область постраждала чи не найбільше серед інших регіонів: тут самий великий відсоток знищених релігійних споруд.

Вступ до книги
О. Корнієнко.