Нині, в день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира, ми звершуємо святкування річниці Хрещення Руси-України – величної події, яка визначила історичну долю нашого народу. Бо як Таїнство Хрещення оновлює людину, очищає від гріхів та відроджує до вічного життя, так і хрещення Київської княжої держави оновило її, збагатило численними духовними скарбами, відвернуло предків наших від злочестя і служіння неправдивим богам, а навернуло до служіння єдиному істинному Богові.

Житія святих благовірних правителів наших – княгині Ольги, князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, страстотерпців Бориса і Гліба, життєписи князя Володимира Мономаха й інших правителів свідчать: світло Христової істини не тільки перетворювало їх самих, виводячи з безодні гріховної до побожного і благочестивого життя, гідного всілякого наслідування. Через їхні діяння, духовний подвиг і приклад благочестя сама держава Київська оновлювалася й розквітала. Разом з вірою Христовою в землю нашу прийшли книжна вченість, архітектура, ікономалювання й багато інших суспільних здобутків.

Але найголовнішим з них можна вважати складені князями нові справедливі й чоловіколюбні закони. «Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської» - повчає Володимир Мономах. Звернімо увагу на ці слова і згадаймо, що до соціального захисту, правосуддя і скасування смертної кари багато країн прийшли лише у відносно недавній час!

Проте, всі ці суспільні блага були наслідком не просто мудрості, освіченості й культури правителів, а, в першу чергу, - наслідком благочестя. І володарі, й весь народ по силі своїй прагнули виконувати Закон Божий.

«Якщо вам Бог зм’якшить серце, – повчає князь Володимир Мономах – то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митаря Ти помилував єси, Господи, так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і спати лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, хоч раз поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно – то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом молитви чоловік перемагає диявола, – і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється від гріха. Навіть і на коні їздячи, коли не буде у вас ні з ким діла і якщо інших молитов не вмієте ви мовити, то «Господи, помилуй», благайте безперестану потай, – бо ця молитва є краща від усіх. Молітеся краще, ніж думати нісенітницю, їздячи».

Бачимо з історії держави нашої й інші приклади, коли нерадивість духовна, забуття про Закон Божий призводили країну до занепаду. Бо гріховне особисте життя ставало причиною гордості, заздрості, ненависті, з яких розгоралися братовбивчі війни, грабунок та інші лиходійства. Згадаймо, що при благочестивих правителях і побожному народі держава Київська розцвітала, а через людське злочестя – занепадала і була поневолена.

Тому, святкуючи Хрещення Київської Руси-України, ми, як християни й діти українського народу, повинні не тільки вшанувати цю величну подію, але й поставити собі питання – чого вона навчає всіх нас? Що нам треба робити, щоби бути достойними спадкоємцями славних предків?

Є певний символізм в тому, що як Хрещення Київської Руси стало початком духовного оновлення нашого народу після доби зловір’я, так і святкування 1000-ліття Хрещення провістило початок духовного відродження України після десятиліть державного безбожництва і гонінь за віру. Преконаний, що саме навернення українського народу від атеїзму до Христової віри стало однією з причин отримання нами 1991 р. великого Божого дару – державної незалежності. Повернення до віри додало всім нам сил в роки економічних негараздів, а молитва за Україну та її народ у численних відбудованих й відреставрованих храмах повертається до нас мирним життям, яке є благословенням Божим.

Разом з тим зростання добробуту породило в нашому суспільстві велику спокусу – служити не Богові, а багатству, яке для багатьох стало метою життя і мірилом успіху. Але ми повинні добре пам’ятати, що не можна служити двом господарям (див.: Лк. 16:13). Той, хто служить багатству, забуває про Бога. А хто забуває про Бога, того полишає Його благодать, а натомість приходить гріх і покарання за нього.

Не тільки наш народ, але й багато людей по всьому світу підпали спокусі багатства, тому нинішня економічна криза – розплата людства за служіння «золотому тільцю». Добробут і процвітання для країни і кожної людини є важливими, й більшість прагне досягти їх. Але ми, як християни, повинні пам’ятати, що ці блага – нагорода від Бога за доброчесне життя. Багатство ж, нажите за рахунок зубожіння інших, або яке використовується не на благо, а для розкішного життя і задоволень, породжує гріх, за який карає Господь.

Тому порятунок від економічної кризи потрібно шукати, в першу чергу, не стільки через оновлення економічних законів, скільки через очищення власної совісті та виконання Закону Божого. Процвітання в нашій країні прийде не тоді, коли збільшаться зарплати та прибутки, а коли злодій перестане порушувати закон, крадій – грабувати, суддя – судити неправдиво, законодавець – творити неправедні закони, політик – шукати власної вигоди, а не блага суспільства. Наша країна стане процвітаючою лише тоді, коли кожен її громадянин буде любити її, а не тільки самого себе чи своїх близьких, буде дбати про неї, як про свою рідну Матір. Тож нехай кожен, прислухавшись до голосу совісті, виправить у своєму житті те, що є неправдивим.

Серед багатьох випробувань, які переживає наш народ, є одне, яке найбільше хвилює православних християн – розділення Української Церкви. Воно – наша кровоточива рана. Тільки скам’яніле серце й немилосердна душа не прагнуть подолати його, задовольняючись тим, як живе Церква зараз.

Багато разів наша Церква зверталася до архієреїв Московського Патріархату і УАПЦ, закликаючи до плідного діалогу і пошуків церковної єдності. Але всі ці звернення або зовсім не були почуті, або на них давалися загальні відповіді. Тільки за останні півроку від імені нашої Церкви ми тричі зверталися до Московського Патріархату з конкретними пропозиціями, які могли би зрушити справу об’єднання українського православ’я в єдину Помісну Православну Українську Церкву. Ми писали листи до Помісного Собору РПЦ, до новообраного патріарха Московського Кирила. Останнє наше звернення також було до нього і до ієрархів Московського Патріархату в Україні з приводу грубого порушення канонів через практику так званого перехрещування. На всі ці звернення ми не отримали ніякої відповіді.

І патріарх Кирил, й інші архієреї Московського Патріархату не раз говорили про те, що вони вважають нас своїми братами і сестрами, що вони мають любов до нас і прагнуть подолати розділення. Але справи їхні досі свідчили про інше, бо вони оминають нас, як священик і левит з Христової притчі про милосердного самарянина (див.: Лк. 10:30-37). До них поправді можемо звернути слова з іншої Господньої притчі: «Ми грали вам на сопілці, і ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, і ви не плакали» (Мф. 11:17).

І все ж ми не втрачаємо надії, ми стукаємо до дверей їхнього серця, вірячи, що не наша неміч, а Божа сила відкриє їх. Тільки єдина Помісна Православна Українська Церква, автокефальна у своєму устрої та визнана іншими Церквами рівною собі, є тим шляхом, через який буде подолано церковне розділення. Ця єдина Церква – мета нашої праці і прагнення наших сердець. І ми твердо віримо, що Бог, який подарував нам незалежність держави, поєднає і православних в Україні в єдиній Помісній Церкві. Разом з тим, покладаючись на милосердя Боже, ми не повинні забувати і про свій обов’язок – розбудовувати та зміцнювати Київський Патріархат. Це має робити кожен єпископ, священик і мирянин.

Ми пам’ятаємо, що 1000-ліття Хрещення Київської Руси святкували не там, де воно відбулося. Минулого року цю помилку було виправлено. Багато гостей з’їхалося до нашого другого Єрусалиму – Києва, щоби біля його святинь вшанувати величну подію. І цього року також Патріарх Московський прибув до Церкви-Матері Київської, щоби тут вшанувати подію, від якої бере свій початок просвітлення світлом Христової істини в тому числі земель та народу нинішньої Росії.

Не варто знову говорити про наше ставлення до цього візиту, адже напередодні про це було достатньо сказано і написано. Нині ж ми скажемо лише одне. Патріарх Московський говорить, що він хоче подивитися на Україну, побачити її церковне життя. Бажаємо йому дісно відкрити очі й побачити нашу Церкву, побачити мільйони наших вірних та вірних інших Українських Церков, які хочуть, щоби наш народ мав єдину Помісну і автокефальну Українську Церкву. Тому помолимося, щоби Господь відкрив йому очі побачити українське православ’я, як воно є. Щоби Він відкрив йому серце перейнятися нашим болем розділення. Щоби Господь наділив його мудрістю піднятися над інтересами політиків своєї держави і визнати єдину Помісну Українську Церкву.

В сьогоднішній день свята помолимося за Україну, за її мир і благополуччя, духовне зростання і подолання економічних негараздів. Помолимося за Президента, Уряд, Верховну Раду, владу і військо та весь український народ. Попросимо Бога, щоби Він надихнув всіх нас духом побожності й благочестя, бо завдяки цьому духові наші великі правителі й князі Київські досягли спасіння і святості, а державу свою прославили серед багатьох народів та в історії.

Від усього серця вітаю всіх вас і весь Український народ з великим нашим святом, першим святом нашої Батьківщини – днем Хрещення Київської Руси-України!

Разом з нашим князем Володимиром Мономахом піднесімо молитву до Пречистої Діви Марії – нашої Нерушимої Стіни, Несподіваної Радості й Покрову в бідах та скорботах: Град свій Київ збережи, Діво-Мати чистая, який під покровом Твоїм незмінно царствує, і всю державу нашу! Нехай Тобою він зміцнюється і на тебе надіється, перемагає в усіх бранях, повергає супротивників і заставляє їх покоритися!

Амінь.

ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

28 липня 2009 р.
м. Київ

        Джерело:  Прес-центр Київської Патріархії.