Коротко про великий покаянний канон преподобного Андрія Критського

Читання цього Великого канону (молитовного правила) відбувається по частинах в перші чотири дні Великого посту на вечірньому богослужінні, яке називається велике повечір’я, і триває близько двох годин. За традицією, що склалася віруючі намагаються мати при собі текст цього канону з перекладом зрозумілою мовою.
Автором канону є критський єпископ VIII століття, святитель Андрій. Появу канону пов’язують з каяттям єпископа Андрія в єресі монофелітства (єресь про одну волю у Христі Ісусі). Канон був доповнений великим сучасником святителя Андрія - преподобним Іоаном Дамаскіним.
Великий канон отримав загальноцерковне вживання в кінці IX століття. Канон складається з 250 тропарів (строф), які згадують події Священної історії від гріхопадіння Адама і до земного життя Ісуса Христа. Кожен тропар супроводжується приспівом: "Помилуй мене, Боже, помилуй мене".
Покаянна автобіографія - так часто називають Великий канон. Святитель Андрій склав його для себе. З глибоким жалем про свої гріхи єпископ Андрій у цьому поетичному оповіданні розглядає Священну історію як життєпис своєї власної душі.
Біблійна історія повторюється з року в рік в колі богослужінь, і кожна людина, яка відвідує храм, переживає давно минулі події як ті, що відбуваються сьогодні.
Найбільш відомий спів канону - кондак, складений преподобним Романом Солодкоспівцем:
"Душе моя, душе моя, встань, чого спиш? Кінець наближається, мусиш стривожитись. Пробудись, щоб помилував тебе Христос Бог, що всюди є і все наповнює".
Покаянний канон увійшов в загальноцерковне богослужіння після землетрусу. Рукопис канону зберігався в монастирі святого Потапа в Константинополі. У 790 році столиця імперії пережила руйнівний землетрус. Черниці монастиря св. Потапа рятувалися на міській площі, подалі від падаючих будівель. З собою вони взяли рукопис канону і читали його, молячись про приборкання стихії. Після цього канон стали читати спочатку в дні лих, а потім і в дні Великого посту, супроводивши його уклінним читанням молитви преподобного Єфрема Сиріна.
"Я - найстрашніший грішник, винний найбільше від людей" - головна тема Великого покаянного канону. Це твердження на корені виключає засудження інших людей.
До семи років Андрій не міг вимовити ані слова, поки дивним способом ніяк не був позбавлений від німоти під час богослужіння.
Протягом 20 років Андрій опікав притулок для людей похилого віку та сиріт, будучи архідияконом храму святої Софії в Константинополі. У Константинополь він потрапив у якості представника монастиря Гробу Господнього в Єрусалимі на VI Вселенському соборі, як один з найосвіченіших ченців цієї обителі.
Андрій був висвячений на єпископа острова Крит. Тим часом в Константинополі стався переворот, в результаті якого імператором став єретик Філіппік. На Соборі 712 року влада силою змусила патріарха і єпископів відмовитися від рішень VI Вселенського собору. Поміж підписантів рішення цього лжесобору був і єпископ Андрій, який згодом гірко журився про свою поступливість.
Кожен тропар канону - це щирий діалог нас, християн, із своєю душею та із Богом. Значення канону для нас неоціненне, а полягає воно в тому, що, хоч ми бачимо незліченну кількість наших гріхів, хоч нам на пам’ять приходять всі упадки та невірності Богові, канон не приводить нашу душу до безнадії до відчаю. Навпаки, канон після покаяння та плачу над гріхами потішає, підносить та вливає надію: «Ти ж бо Пастир добрий, віднайди мене, ягня, й заблуканого не відкинь мене» (3 пісня).
"Якщо і згрішив я, Спасе, то знаю, що Ти чоловіколюбець: караєш жаліючи і гаряче милуєш, і бачиш сльози плачу мого, й спішиш, як люблячий батько, що кличе блудного" (1 пісня).