Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у сьому неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри, слава Ісусу Христу!
Сьогодні хочу привернути нашу спільну увагу до слів апостола Павла з його Послання до Римлян, з 15-ї глави, які нині читаються для нашої настанови. В них сказано про терпіння, зокрема про терпеливість один до одного, про втішання зі слів Писання та про правдиву однодумність вірних між собою, як нас навчає Господь Ісус Христос.
Що означає християнське терпіння? Воно є чеснотою, заснованою на довірі до Бога, заснованою на надії, що навіть коли доводиться нам зазнавати смуток, біль, страждання чи ще щось подібне – все це буде подолане і переможене силою і дією промислу Божого.
Християнське терпіння не слід плутати або змішувати з безпорадністю чи апатичністю, тим більше із байдужістю. Адже, на відміну від таких станів, терпіння як чеснота є станом свідомим і цілеспрямованим. Християнське терпіння є не бездіяльністю, викликаною небажанням або нездатністю щось робити. Навпаки, воно є свідомим спрямуванням волі, самообмеженням, основа якого полягає в надії на Бога і на те, що Він Своїм промислом допоможе нам досягнути кращого, ніж можемо досягнути ми самі.
Найближчою аналогією християнського терпіння можна навести лікування. Мабуть, практично кожному з нас доводилося переносити якість болючі або неприємні лікувальні процедури. Коли нам подається таке лікування, то чи повинні ми терпіти незручність, неприємність та навіть біль? Наш розум, наше усвідомлення того, що все це робиться для нашого здоров’я, для того, щоби усунути причину хвороби або запобігти її розвитку, наша довіра до лікарів підказують, що біль і незручність слід перетерпіти. Що слід потерпіти недовгий час задля того, аби потім не зазнавати чогось гіршого, коли невилікувана хвороба буде збільшуватися.
Ця аналогія дає нам приклад терпіння заради довіри та в надії на краще. Господь нас попереджає про те, що світ ворогуватиме проти нас, коли ми будемо йти за волею Божою до спасіння. Господь попереджає про скорботу, якої доведеться зазнати. Господь показує нам приклади того, як зазнають несправедливості праведники – і найбільшою мірою такої несправедливості зазнав Сам Син Божий, Якого беззаконно засудили на смерть. Але Той же Господь каже: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33). Спаситель попереджає нас про скорботу, але також дає нам втіху, що ця скорбота буде тимчасовою, а радість, яку Бог дає терпеливим – буде вічною.
«Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде. Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ. Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16:20-22).
Окрім загальної чесноти терпеливості апостол Павло дає нам настанову бути терпеливими одне до одного. В чому полягає ця чеснота? В тому, щоби не відкидати ближніх, коли вони виявляють слабкість, не піддаватися гніву і роздратованості через їхню недосконалість, але допомагати їм ставати кращими, брати на себе частину їхнього тягаря. «Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати» (Рим 15:1) – каже апостол. Тобто ми повинні турбуватися не про зручність лише власного життя, не про свої лише досягнення, але дбати також про тих, хто є слабшими за нас. Слабшими у вірі, слабшими у пізнанні, слабшими у праці та чеснотах. І якщо ми в чомусь маємо більше за ближніх – то маючи силу, ми повинні підтримати знесилених, а не вивищуватися над ними, відкидати їх чи зневажати.
І в цьому Господь Сам подає нам приклад. Хіба у порівнянні з Ним ми не є убогими, нерозумними, безпорадними, лінивими, нестійкими? Але ж Бог терпить нашу недосконалість, виявляє милосердя до нас, зміцнює наші сили, просвітлює нас пізнанням істини, спрямовує на добру путь. Якби Бог не був терпеливим, то ніхто не врятувався би від праведного осудження за гріхи та миттєвого покарання. Але знаючи, що ми немічні, Бог терпеливо допомагає нам, а не відкидає. Ось такої діяльної терпеливості Господь очікує і від нас щодо ближніх.
Щоби ми мали здатність триматися такої чесноти та примножувати її, апостол Павло спонукає нас вивчати Писання, яке є невичерпним джерелом втіхи і розради. Звідки ми знаємо, що добро неодмінно переможе? З Божественного Одкровення. Де знайти докази нагороди для праведників та покарання для грішників? У слові Божому, адже на ці докази вказують численні приклади з біблійної історії, настанови пророків і Самого Господа Ісуса Христа.
Людина, яка довіряє Писанню, яка пізнає слово Божественного Одкровення і надихається ним у своєму житті, подібна до апостола Петра, коли той повірив Спасителю і пішов до Нього по хвилях. А коли засумнівався, тоді став тонути. Так само і ми – коли забуваємо про слова Спасителя, коли сумніваємося в настановах Писання, в науці, поданій нам через апостолів – тоді бурхливі хвилі моря житейського починають поглинати нас.
Тому це не просто добра порада або корисне побажання – читати і вивчати слово Боже, часто звертатися до Писання, до Біблії – це є постійна і життєва необхідність. Як повітря, вода і їжа потрібні для життя тіла, так слово Боже життєво необхідне для кожного з нас. Так сказав і Сам Спаситель, коли відкинув спокусу від диявола: «Написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4:4). Тому всякий, хто бажає мати правдиве життя – неодмінно має звертатися до слів Писання і в них буде знаходити собі втіху, розраду, вказівку до дії та джерело натхнення в любові та добрих справах.
Третя настанова апостола Павла, про яку ми чуємо з його Послання – це заклик до однодумності. Апостол каже: «Бог же терпіння і втішення нехай дарує вам бути в однодумстві між собою, за вченням Христа Ісуса, щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога i Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 15:5-6). Звернімо увагу на те, що апостол закликає не просто до однодумності чи згоди між собою, але до єднання навколо божественного вчення і прославлення Бога. Адже люди здатні єднати думки і справи не лише навколо добра, але і навколо зла.
Першим прикладом цього є гріхопадіння наших прабатьків, коли Єва і Адам згодилися між собою в тому, щоби з’їсти заборонений плід і в такий спосіб порушити Божу заповідь. Книжники і фарисеї, члени Синедріону згоджувалися між собою, осуджуючи Сина Божого і віддаючи Його на смерть. І натовп перед Пилатом теж у згоді одне з одним вигукував «розіпни!».
Тому християнам слід одночасно дбати і про однодумність та згоду між собою, але також і про те, щоби згода ця була на основі правди Божої, щоби єднання було навколо істини. Щоби завдяки цій згоді справді прославлявся Бог, а не примножувався гріх.
Бо приклад останнього бачимо у поширенні зла «русского міра». Там ми бачмо згоду багатьох між собою, бачимо відданість, яку виявляють послідовники цього оманливого вчення своїм вождям світським і релігійним. Російська релігійна і мирська пропаганда говорить ніби однодушно і єдиними вустами – але говорить про зло, про знищення, про смерть, які вони прагнуть принести Україні.
Отже, не всяка однодумність і не всяка згода між людьми угодні Богові, але лише ті, які спрямовані на добро, на примноження правди і на прославлення Творця.
Дорогі брати і сестри!
Ви знаєте, що наступного тижня ми матимемо важливу для життя нашої Церкви подію – Помісний Собор. Проведення Собору є не лише статутною вимогою, але і природним виявом тих чеснот, про які ми щойно міркували. Проводячи Собор ми свідчимо про нашу віру, про нашу єдність навколо істини і заради неї, ми прославляємо Бога за всі благодіяння, які Він подав нам дотепер, та просимо і надалі не залишати Церкву нашу Українську і народ та державу без допомоги та зміцнення.
Як Предстоятель прошу всіх вас, дорогі брати і сестри, у ці дні підносити молитви про успішну працю та добрі плоди нашого майбутнього Собору.
Також ми цього тижня будемо мати відзначення 1035-ї річниці Хрещення України-Руси та будемо вшановувати пам’ять нашого хрестителя, рівноапостольного князя Володимира. З цієї нагоди 27 липня ввечері тут, у Михайлівському соборі, ми звершимо Бдіння. А Божественну літургію з нагоди свята ми будемо соборно звершувати 28 липня в Успенському храмі Печерської лаври. Тож запрошуємо всіх долучитися до молитви та до вшанування визначних подій нашої церковної і державної історії.
На завершення маємо згадати також, що сьогодні день пам’яті преподобного Антонія Печерського, наставника і вчителя чернецтва України-Руси, великого подвижника і молитовника. Цього року виповнюється 1040 років від часу його народження і 950 років від часу упокоєння. Тож піднесемо до нього наші особливі молитви, щоби за його заступництвом і обитель Печерська, ним заснована, і вся наша земля, уродженцем якої він є, очистилася від омани і злоби ідеології «русского міра», а всі православні в Україні однодушно прославляли Господа, як діти єдиної Помісної Церкви.
Преподобний отче наш Антоніє, моли Бога за нас!
Амінь.