01.01 - вшановуємо пам'ять преподобного Амфілохія Почаївського

01.01 - вшановуємо пам'ять преподобного Амфілохія Почаївського

Він народився в українському селі Мала Іловиця, 27 листопада 1894 у Варнави і Анни Головатюк, при святому хрещенні хлопчика назвали Яковом.

Варнаві , батькові десятьох дітей , доводилося братися за будь-яку роботу , він робив колеса , колодки , сани , зверталися до нього за допомогою і хворі селяни , як до хорошого костоправа . Будучи юнаком, Яків не раз допомагав батькові «утримувати хворих , коли той направляв зламані кістки». Природна сила і придбані в юності навички стали в нагоді Якову.

У 1912 році Яків був призваний до Царської Армії, де виконував обов’язки фельдшера. Під час бойових дій допомагав виносити поранених товаришів з поля бою, потрапив у полон, був відправлений німцями в Альпи , де три роки працював у фермера . У 1919 році Якову вдалося здійснити втечу, повернувшись у рідне село , став займатися звичною селянською роботою , допомагав і хворим, які зверталися за допомогою.

У 1925 році Яків був прийнятий послушником в Почаївську Лавру. У працьовитості і смиренні виконував молодий чернець покладаються на нього слухняності , робив сани, колеса, співав на криласі …

8 липня 1932, з благословення митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія, Яків був пострижений у чернецтво з ім’ям Йосиф.

21 вересня 1933 висвячений єпископом Антонієм у сан ієродиякона , 27 вересня 1936 року – у сан ієромонаха.

Виконуючи різні роботи і слухняності в Лаврі, отець Йосип лікував хворих, особливо прославився як костоправ . До нього везли стражденних зі всієї округи, потік хворих не припинявся ні вдень, ні вночі. Щоб не створювати незручності для братії, отець Йосип, з благословення намісника Лаври, перебирається в маленький будиночок на монастирському цвинтарі , тут йому разом з ієромонахом Іринархом, належить прожити близько 20 років. Кожен день в маленький будиночок приходили хворі люди. Бували дні, коли ієромонах Йосип приймав до 500 чоловік, багато жадали зцілення – хто тілесного, хто духовного.

Усього себе подвижник присвятив служінню Богу, отримавши від Бога дар прозорливості і зцілень, допомагав все життя ближнім. Для світу залишилися прихованими його багато таємні подвиги і боріння.

Наприкінці війни подвижник дивом уникнув розправи. Якось вночі чотирнадцять озброєних чоловік увірвалися в його келію і зажадали їжі , після того як їх нагодували , попросили , щоб старець їх проводив. Біля воріт командир партизанського загону оголосив про розстріл . Зі смиренням прийняв старець звістка про швидку загибель, попросив тільки десять хвилин на молитву. Встиг прочитав «Отче наш», «Богородицю» , «Вірую» , почав читати «Відхідну» … Прибіг отець Іринарх, стурбований довгою відсутністю старця, коли побачив дуло націлене на праведника, не роздумуючи, кинувся на автомат, пригинаючи його до землі, став просити про помилування старця … Смерть минула.

Наприкінці 50 -х років почалися хрущовські гоніння на церкву. У країні масово закривали монастирі і храми, а самих монахів за безпідставними обвинуваченнями виганяли, виселяли, відправляли додому без права повертатися. Восени 1962 року народження, завдяки безстрашності старця монахам вдалося відстояти Троїцький собор : « Біля дверей церкви з десяток міліціонерів зі своїм начальником стоять , старець несподівано вихопив у начальника ключі, передав молодому наміснику Августину , і закликав місцевих жителів захищати храм. Селяни, озброївшись жердинами, кинулися на міліціонерів ». Троїцький собор відстояли, але через кілька днів старця вночі відвезли на «чорному воронку» до психіатричної лікарні. Його помістили в палату для самих «буйних» душевнохворих. Йому вводили ліки, від яких розпухало все тіло і тріскалася шкіра.

Муки закінчилися лише з приїздом до лікарні Світлани Аллілуєвої , дочки Сталіна , яку він свого часу зцілив від душевної хвороби. Їй вдалося добитися звільнення старця .

Старець Йосип повернувся в рідне село і поселився у свого племінника. Дізнавшись , де знаходиться старець , почали з’їжджатися стражденні . Отець Йосип щодня служив Водосвятні молебні і зцілював людей. Місцева влада, стурбована припливом хворих людей в село, стала налаштовувати родичів проти старця, один з них, піддавшись умовлянням, обдуривши старця, відвіз його на своєму тракторі за село до боліт, жорстоко побивши, кинув у воду і поїхав. У холодній в грудневий день 8 годин пролежав мученик у крижаній воді , духовні чада знайшли вмираючого старця , відвезли в Почаївську Лавру, де його в ту ж ніч постригли в схиму з ім’ям Амфілохій, на честь святителя Амфілохія Іппонійського, боялися , що він не доживе до ранку . З милості Божої схимонах Амфілохій видужав. Залишатися в Лаврі без прописки було небезпечно, він знову повернувся в рідне село. Люди як і раніше йшли і їхали до старця за зціленням.

У дворі отець Йосип щодня служив Водосвятні молебні , багато віруючих отримували зцілення. Отець Йосип деяких хворих благословляв не вживати їжу в середу і п’ятницю. У дні суворого посту він велів рано вранці, вставши з ліжка , до початку ранкової молитви , відразу класти три земні поклони з молитвою «Богородице Діво , радуйся …» , щоб легко витримувати піст в цей день.

Потрібно було мати велику любов у серці, щоб ніколи і нікому і ні в чому не відмовляти . Старець Божий був таким . Він знаходив час для кожного.

Помер подвижник 1 січня 1971 . Незадовго до смерті , старець говорив , щоб усі приходили на його могилу зі своїми потребами і хворобами , обіцяв і по смерті не залишати потребують його молитовної допомоги. Вже після відспівування старця біля труни праведника зцілилася віруюча жінка . Протягом трьох десятиліть відбувалися чудеса зцілень біля могили старця .