Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у тридцять третю неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо з Послання апостола Павла до Колосян слова, які нагадують нам про виключне значення Особи Господа нашого Ісуса Христа в житті кожної людини, а особливо – християн. «Усе Ним і для Нього створено; і Він є раніш усього, і все Ним стоїть» (Кол. 1:16-17) – сповіщає апостол. Син Божий «є образ Бога невидимого, народжений раніше всякого створіння» (Кол. 1:15), в Ньому «ми маємо відкуплення Кров’ю Його і прощення гріхів» (Кол. 1:14).

Протягом людської історії багато разів з’являлися різного роду вожді, наставники або філософи, вчення яких набувало поширення. Також знаємо чимало прикладів придуманих, міфологічних розповідей, навколо яких гуртувалися і продовжують гуртуватися люди, вірячи в них, як в істину.

Християнське вчення відрізняється від усіх цих релігійних вірувань та філософських або ідеологічних спільнот тим, що ми віруємо в Ісуса Христа як в істинного Сина Божого, Який воплотився і став також істинною Людиною. Як людина Він мав визначений час і місце життя та служіння, Він народився, жив і був розіп’ятий, помер та був похований. Але силою Божою Він воскрес з мертвих, Своєю жертвою викупивши все людство з рабства гріху і смерті.

Отже, Христос для нас – не давній мудрець чи навіть пророк, який жив у минулі часи і передав своїм учням певне вчення, наказавши його дотримуватися. Христос є Бог Живий, вічний, рівний з Отцем і Святим Духом, Єдиний зі Святої Тройці. І як Син Божий, як Бог-Слово, Він є Творець усього видимого і невидимого. Бог Отець творить все через Сина, і саме тому завдяки Сину все сотворене має своє буття. «Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося» (Ін. 1:3) – свідчить Євангеліє. Він дає «усьому життя і дихання‚ і все» (Діян. 17:25) – каже апостол Павло, проповідуючи в Афінах; «все Ним стоїть» – чуємо ми також нині з Послання до Колосян.

Всі ці та багато інших свідчень Писання спонукають нас ніколи не забувати, що в центрі нашого життя як такого, а особливо в центрі нашого духовного життя є і завжди має бути Христос. Ніхто і ніщо, навіть найбільш шановані і священні особи або речі, не можуть замінити нам Христа.

Бо тільки Він один приніс за нас викупну жертву, Він у Самому Собі єднає земне з небесним, творіння – з Творцем, людину – з Богом. Поза Христом, без Христа неможливе ані належне єднання з Богом, ані спасіння від зла, ані правдиве вічне життя в любові, для якого людина сотворена.

Уявімо собі людину важко хвору, життя якої залежить від певних ліків, медичних процедур і апаратів. Таких, хто потребує подібного постійного лікування, є багато. У складних випадках їхнє життя взагалі неможливе без цього. Чи цінуватиме людина те, що так підтримує її життя? Чи цінуватиме лікарів, які допомагають їй? Відповідь здається є очевидною. А коли ми згадуємо про Христа, то говоримо тут не про лікаря і тимчасове лікування тіла, а про Самого Бога – Життєдавця, без Якого наше життя взагалі неможливе.

Ми, як християни, повинні добре це усвідомлювати. Христос для нас не просто Учитель, не Хтось, про Кого згадуємо найчастіше тоді, коли маємо потребу в допомозі. Він є Той, завдяки Кому можливе саме наше існування. Завдяки Його піклуванню про нас ми дихаємо, рухаємося, досягаємо добрих плодів праці.

Бог премудро сотворив світ і людину, вклав у все творіння природні закони. Завдяки цьому піклуванню і завдяки тому життю, яке Бог подає світові, все існує у такому величному різноманітті та багатстві, складності та гармонії. І хоча багатьом здається, що все існує саме собою – це не так. Бо часто і малим дітям здається, що їжа, одяг, різні речі, оселя для житла і все інше – це щось цілком природне. Бо вони не піклуються про це, але отримують необхідне від батьків і старших. Так і ми отримуємо від Бога безліч благ щодня, навіть не замислюючись над тим, що все це – дар від нашого Творця.

Апостол Павло через слова Послання нагадує нам про це. Також він нагадує, що невидимий Бог для нас відкривається у Єдинородному Сині, бо в Ньому, у Христі, незбагненно поєднані природа божественна і людська. «Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1:18) – свідчить Євангеліє. І Сам Спаситель сповіщає: «Хто бачив Мене, той і Отця бачив… Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені» (Ін. 14:9,11).

Тому, дорогі брати і сестри, нам слід часто нагадувати самим собі, що Спаситель повинен мати перше місце в нашому житті. Не лише у житті церковному, не лише під час богослужіння у неділю чи свято, але щоденно.

Господь «Ісус сказав […]: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» (Ін. 6:35). Це є Його власні істинні слова. Христос – не святковий торт чи урочистий каравай, які подаються лише з особливої нагоди, а щоденний, насущний хліб. А без Нього наше життя – лише існування в суєтності, темряві та під владою зла.

Христос – небесний хліб нашого життя. Він подає нашому тілу все необхідне для життя. І Він піклується про нашу душу, живлячи її благодатним освяченням. Це стосується не лише Таїнства Євхаристії, коли ми причащаємося Тіла і Крові Христових. Це стосується і молитви, і вивчення Писання, і виконання заповідей, і всякого доброго діяла, яке ми робимо в ім’я Боже.

Якщо ми хочемо бути істинними християнами, то таке усвідомлення головного місця для Христа і Його присутності має стосуватися всього у нашому житті. І якщо ми самі не відвертаємося від Нього – Христос із нами є і буде у всі дні до кінця віку. Амінь.