23 листопада - Неділя 25-та після П'ятдесятниці. Про воскресіння дочки Яіра та зцілення кровоточивої«І ось прийшов чоловік на ім’я Яір, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась. І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася. Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром! Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя. Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося» (Лк.8,41-56).

У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо, наскільки багато для нашого спасіння означає проста, щира віра. Христос входить у місто, і Яір без вагань падає Йому до ніг, благаючи зцілити свою дочку. Він не розмірковує довго, не шукає пояснень — він просто приходить, бо знає, що лише Христос може допомогти. Це та віра, яка народжується у серці з болю і любові.

Серед натовпу, що тиснув на Спасителя, була й жінка, яка багато років жила у стражданні та безнадії. Вона навіть не наважилася просити словами — лише торкнулася краю одягу Христа, і в ту ж мить отримала зцілення. Але Господь зупиняється і питає: «Хто доторкнувся до Мене?» І тоді ця жінка, яка так довго боялася всього світу, знайшла в собі сили вийти вперед і зізналася. Її віра була не лише в дотику — вона була в готовності зустрітися з Христом обличчям до обличчя.

А далі ми бачимо ще більше. Христос приходить у дім Яіра, де вже стояв плач і безнадія. Там, де всі бачили смерть, Спаситель промовив слово життя. І дівчина піднялася. І ось ця тиха, батьківська віра Яіра, яка не зламалася навіть тоді, коли здавалось, що все закінчено, показує нам, що Господь приходить туди, де Йому довіряють.

І тепер залишається питання до кожного з нас. Як мало потрібно з нашої сторони, щоб Господь міг діяти в нашому житті. Він завжди чекає, завжди готовий прийняти, вислухати, обійняти. Але чи готові ми зустріти Його? Що б ми сказали Христу, якби сьогодні Він звернув на нас свій погляд? Господь завжди відкритий для нас — та чи відкриті ми для Нього?