Апостола і Євангеліста Іоана БогословаМаяк на морі бурхливих життєвих турбот. Коли ми споглядаємо на святих людей, можемо знати багато, багато робити, багато говорити, але якщо у наших вчинках не буде любові, тоді все це втрачає свій сенс.

Сьогодні Свята Церква вшановує того, хто є одним із найбільших прикладів любові до Бога для кожного християнина, святого апостола і євангеліста Іоана Богослова.

Апостол Іоан відкриває для кожного з нас не просто богословʼя про Слово, але через своє життя показує, що означає зустріти це Слово і залишитися з Ним. У своєму Євангелії він починає не з подій земного життя Христа, а з таємниці Його Божества: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог». Для Іоана Христос є не просто Вчителем, за Яким він колись пішов. Він є Словом, через Яке Бог відкриває Себе людині.

Але це богослов’я для Іоана не було лише знанням. Він сам був поруч із Христом, чув Його слова, бачив Його чудеса, сидів біля Нього і пережив разом із Ним найважчі години. Тому, коли він пише про Христа, за його словами стоїть не тільки знання, а особиста зустріч. Він говорить про Того, Кого сам бачив, чув і до Кого торкався.

Особливо це відкривається біля Хреста. Іоан не залишив свого Господа тоді, коли багато інших відійшли. Він стояв поруч і бачив розп’ятим Того, Кого любив. І саме там почув від Христа: «Оце мати твоя». Господь доручає йому Свою Матір, а апостол приймає це слово і бере Богородицю до себе.
У цьому є щось більше, ніж просто виконання доручення. Іоан показує любов, яка не відходить тоді, коли стає важко. Любов, яка залишається поруч не лише у радості, але й біля Хреста. Вона не потребує великих слів, бо стає вчинком.

Після Воскресіння і Вознесіння Господа Іоан продовжує своє служіння. Він несе звістку про Христа іншим народам, проповідує, пише Євангеліє та послання. І знову говорить про любов. «Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов». Для нього ці слова не були просто красивою думкою. Він пізнав цю любов, перебуваючи поруч із Христом, і тому хотів передати її іншим.

Саме тому богослов’я Іоана Богослова таке особливе. Воно не відділене від його життя. Він говорить про Слово, Яке стало плоттю, про світло, яке приходить у темряву, про життя, яке відкривається людині у Христі, і про любов, яка походить від Бога. І водночас його власне життя стає свідченням цих слів.

Коли дивишся на апостола Іоана, розумієш, що святість не полягає лише у великій кількості знань чи зроблених справах. Усе це може бути важливим, але без любові воно залишається зовнішнім. Християнська віра стає живою тоді, коли те, що ми знаємо про Бога, починає змінювати наше ставлення до Нього і до людей поруч.

Життя кожної людини має свої хвилі. Бувають моменти, коли навколо багато шуму, коли важко зрозуміти, куди йти далі, коли звичні орієнтири перестають працювати. І саме тоді потрібен маяк, який не забирає бурю, але показує напрямок.

Таким маяком може бути для нас і життя святого апостола Іоана Богослова. Він показує, що можна пройти через Хрест і не втратити любові, можна залишитися поруч із Христом тоді, коли навколо темно, і можна пронести цю любов через усе своє життя.

Бо зрештою залишається не те, скільки ми сказали про любов, і навіть не те, скільки знали про Бога. Залишається те, чи змогла ця любов стати нашим життям. І коли серед бурхливого моря життєвих турбот навколо стає темно, саме вона може стати тим світлом, яке веде нас до Христа.