ГОЛОВНА · ЄПАРХІЯ · НАШІ БЛАГОЧИННЯ · БІБЛІОТЕКА · СТАТТІ · ФОТО ГАЛЕРЕЯ · МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО · ДОПОМОГТИ НАМ · ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО · КАЛЕНДАР · ПОШУК · КОНТАКТ · Пожертва на Свято-Воскресенський кафедральний соборTuesday, April 16, 2024
Навігація
ГОЛОВНА
ЄПАРХІЯ
НАШІ БЛАГОЧИННЯ
БІБЛІОТЕКА
СТАТТІ
ФОТО ГАЛЕРЕЯ
МОЛОДІЖНЕ БРАТСТВО
ДОПОМОГТИ НАМ
ДОПОМОГА НА БУДІВНИЦТВО
КАЛЕНДАР
ПОШУК
КОНТАКТ
Архів файлів
FAQ
Зворотній зв'язок
Пожертва на Свято-Воскресенський кафедральний собор
Пожертва на Свято-Воскресенський кафедральний собор
Всі статті
Проповіді
Мистецтво
Статистика
Богослів'я
Суми і Сумщина
Історія Церкви
Релігія - Політика
Християнські свята
Магія, астрологія, окультизм
Піст у житті християнина
Останні статті
Благовірний великий ...
«Колір чистоти і цно...
28 вересня - пам'ять...
Воздвиження Чесного ...
Життя і страждання С...
Наші друзі off
ЦЕРКВА І СУСПІЛЬСТВО
11 лютого у Сумському Державному Університеті презентовано унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія.




На презентації були присутні численні делегації від Сумської Обласної ради, ректори та проректори майже усіх вищих навчальних закладів м.Сум, духовенство.

З боку УПЦ Київського Патріархату з благословення Його Преосвященства, Преосвященнійшого Мефодія, єпископа Сумського і Охтирського делегація у яку входили: прес-секретар Сумської єпархії ігумен Афанасій /Яворський/, благочинний м.Суми прот. Олексій Згоник, та єпархіальний консультант Петро Перепуст.





Презентоване факсимільне видання є точним відтворенням оригіналу. Збережені всі його особливості: розмір, формат, властивості й колір паперу, обкладинка, ілюстрації, заставки, вага. Використані унікальні сучасні поліграфічні і видавничі технології. Папір – подібний пергаменту, обкладинка за традиціями XVI ст., сторінки – точна копія (з відбитками пальців, слідами воску, на одній із сторінок – автограф гетьмана Івана Мазепи). Тираж – одна тисяча примірників, один з яких за ініціативи Сумського державного університету був придбаний навчальним закладом.

Видання придбане з метою надання можливості науковцям, студентам, широкій громадськості ознайомитися з однією із культурних святинь українського народу.
Євангеліє зберігатиметься у бібліотеці університету і буде доступна для широкого загалу з врахуванням особливостей використання раритетів такого рівня.

Університетом була підготовлена для презентації Пересопницького Євангелія унікальна виставка та електронна версія .



Короткі відомості про
Пересопницьке Євангеліє


Пересопницьке Євангеліє – книга вагою 9 кг 300 гр., написана пізнім статутом на пергаменті.
Книга складається з 482 пергаментних листів форматом 380х240мм2, пронумерованих олівцем в правому нижньому кутку (ймовірно, у 1948 р.).
Чисті листи 1-1 зворот, 19 зворот, 20 (з пізнішим записом), 128, 203 и 340.
Пергамент двох видів:
    1) на стор. 22-74 – білий, тонкий, високої якості;
    2) на інших сторінках рукопису – жовтуватий, щільний.

Організація сторінки


Поле тексту:
    255 х 145 мм2 (стор. 1-15),
    280 х 145 мм2 (стор. 15зв.-19),
    275-278 х 145 мм2 (стор. 21зв.-127, 129зв.-203зв., 204зв.-339зв., 341зв.-442зв.),
    275 х 145 мм2 (стр. 443-481зв.).
На всіх сторінках текст розміщений на 20 рядках. Покажчики читань – на полях. Суммарії і глоси вписані в текст і обведені рамкою.

Письмо


Пересопницьке Євангеліє писане статутом і напівстатутом з елементами скоропису, властивими волинській школі книжкового листа.

Для шрифту характерною є графічна виразність, декоративність і пропорційність, використання чітких виписаних букв різних розмірів: у першій частині рукопису 6 х 6-8 мм, в другій – 7 х 7-9 мм; витримка відступів між рядками: у першій частині 7-8 мм, в другій – 8 мм.
Чорнила

Тексти написані чорнилом різних кольорів: темно-коричневими на стор. 1-4 зв.; інтенсивно темно-коричневими різних відтінків на стор. 581 зв., (155 зв. – майже чорним). Суммарії і глоси написані темно-коричневим чорнилом. Передмова до заголовка, тексти в рамках-заставках, номер першого розділу і «зачала» на початку кожного Євангелія написані золотом на кіноварному грунті. Редакторські правки середини XVI сторіччя зроблені темно-коричневим чорнилом, правки пізнішого часу – коричневим чорнилом.

Палітурка рукопису


Палітурка рукопису втрачена, потрібні спеціальні дослідницькі роботи по його відновленню.

Зараз рукопис частково покритий тканиною (полотно (полотно) із залишками зеленого оксамиту на нижній частині кришки палітурки і на оборотах кришок). Розмір палітурки: 400х250х130 мм2.

Боковики кришки виготовлені з дерева. Розмір боковика кришки: 400х 250х4 мм2. Обріз позолочений (із залишками золочення), без застібок і прикрас. На корінці і форзацах залишки рогового коричневого клею від останнього грубого відновлення кришок і покриття (1840 р.). Корінець блоку має 8 бинтів (2 одинарних зверху і знизу і 6 подвійних в середині). Кришки, за конфігурацією з кантами, виступають за блок на 4 мм, без жолобків, із закругленими кутами і скошеними краями всередину.
Як встановлено, рукопис переплітався не менше трьох разів:

    1. Про першу палітурку є відомості в Післямові рукопису, де на стор. 443 вказано, що на верхній дошці «є зображення розп'яття». Ці дані підкріплюються і відомостями з інвентарної книги Пересопницького монастиря, де 25 жовтня в 1600 р. колишнім ігуменом Сімеоном Косовським записано: «Євангеліє писане, атласом зеленим крите, на нім срібло білого бляшок п'ять».

Можна припустити, що верхня кришка була прикрашена чотирма срібними «нарижниками» (на них, імовірно, були зображення чотирьох євангелістів) і «средником» із зображенням розп'яття Христа.

    2. Наступна палітурка була виготовлена в 1701 р., коли гетьман Іван Мазепа вирішив подарувати це Євангеліє Переяславському кафедральному собору, який він побудував за власні кошти. Про дарунок цієї книги Іваном Мазепою свідчить запис від 16 квітня в 1701 р. на нижніх полях (стор. 2-7).

    3. У 1840-х роках палітурка реставрувалася, про що свідчить філігрань на верхньому паперовому форзаці: «А. Гончаров' 1840». Була відновлена нижня дошка кришки, звороти заклеєні папером, приклеєні форзаци (верхній форзац з часом частково розірвався і був підклеєний всередині в XX ст.)
У 1987 році АН УРСР за фінансово-технічної підтримки ЮНЕСКО здійснила перший етап проекту.

У 1987 році НАН України привернуло до реалізації проекту видавництво «Наукова думка».

Художню авторську зйомку кожної сторінки Пересопницького Євангелія виконав фотохудожник – МИНДЕЛЬ Борис Олександрович. На сьогоднішній день місцезнаходження цієї колекції невідоме. У 2001 році ЦНБ НАНУ провела ще одну зйомку всіх 977 слайдів.

Вид зйомки


Слайди зроблені цифровою камерою високої якості, за кольором максимально відповідають оригіналу.

Зйомка усіх сторінок оригіналу виконана в одному масштабі.

Якість


Висока якість слайдів на дату їх виготовлення була перевірена і підтверджена провідними фахівцями НБ НАНУ.

Стан більшої частини слайдів на 01.09.07 – задовільний. Хоча спосіб їх зберігання не відповідає прийнятим нормам. Останнє означає, що вже найближчим часом знадобиться часткова або повна перезйомка.

Фактичне знаходження


НБ НАНУ ім. В.І. Вернадського.



Із виступів на науково-практичній конференції «Пересопницьке Євангеліє – святиня українського народу», що відбулася 23.05.2008р. в столичному Будинку вчителя






Президент
Національної академії наук України,
академік НАН України
Борис Євгенович
ПАТОН







    Рукописні та книжкові фонди НАН України – скарбниця духовної спадщини України

Видання національної святині українського народу – Пересопницького Євангелія, яке, разом з Конституцією України, стало символом незалежності нашої держави та духовної єдності українського народу, є непересічною подією сучасності.

Символічним є й те, що ця святиня зберігається в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського НАН України, яка з перших днів існування стала центром світової та національної духовної культури, збираючи, зберігаючи та вивчаючи рукописну і книжкову спадщину.

Пересопницьке Євангеліє як унікальна пам’ятка української мови та культури, відкрита для науки вже майже два століття (з 30-х років ХІХ ст.), вперше була видана Національною академією наук України в 2001 р. спільними зусиллями Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Інституту української мови та Мовно-інформаційного фонду НАНУ.

Сьогодні Академія наук продовжує свою національно-культурну місію. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського – скарбниця рукописів, стародруків, усього книжкового багатства України. Особливу цінність становлять рукописно-книжні зібрання та колекції, що надійшли в 20-х роках ХХ ст. з бібліотек українських освітніх та духовних дореволюційних навчальних закладів, зокрема, Київської духовної академії з її Церковно-археологічним музеєм та матеріалами попередників – Києво-Могилянської академії і братських шкіл. Значну частину складають бібліотеки релігійних організацій та монастирів, зокрема, Софійського, Михайлівського Золотоверхого, Миколаївського та деяких інших київських монастирів, а також козацького Межигірського монастиря, Києво-Печерської і Почаївської лавр. Рукописні та книжкові фонди Академії наук є невичерпним джерелом знань. Вони відкривають широкі перспективи для спільних з православною церквою видавничих проектів, створення інтегрованих електронних інформаційних ресурсів, проведення спільних наукових та культурних заходів. Цю можливість необхідно реалізувати в інтересах нашої держави, науки, духовності.






Директор
Інституту археології
НАН України,
академік НАН України
Петро Петрович
ТОЛОЧКО




    Пересопницьке Євангеліє і його історичний контекст

Вперше в наукових колах Пересопницьке Євангеліє стало відоме у 1837 р. завдяки археографічним пошукам українського історика, професора Московського університету Осипа Бодянського (ним була опублікована невелика інформаційна стаття в журналі Министерства народного просвещения за 1838 г. Кн. 5.).
Зберігалося воно на той час в бібліотеці Полтавської Єпархії, куди потрапило із Переяслава, де знаходилося в кафедральному соборі, як дарунок гетьмана Івана Мазепи. Свідчення про це утримуються в приписці на одному із аркушів Євангелія. "Сие Евангелие прислано и дано от ясновельможного его милости пана Ивана Мазепы войскъ его царского пресвhтлого величества запорозких, обоихъ сторонъ Днhпра Гетмана, и славного чина святого Апостола Андрея Кавалера, до престола переяславского Епископского, который от его же ктиторской милости создан". Нині Пересопницьке Євангеліє – один із найцінніших раритетів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Рукопис Пересопницького Євангелія становить собою книгу, переплетену в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. написано воно чорнилами на пергамені красивим письмом. Приписки, вставки і післямови виконані, як висловилися автори, "дробнымъ письмомъ". Заголовки написані золотою в'яззю. Під сторінками в кожному із чотирьох Євангелій відмічені червоними чорнилами так звані зачала, які пояснюють, як потрібно читати тексти в церкві. Книга складається із 63 зошитів і 960 сторінок.

Пересопницьке Євангеліє є першою в Україні церковною книгою, перекладеною із книжної церковнослов’янської на староукраїнську мову: із "языка болъгарского на мову роускоую". Початок цій роботі поклали черниці Троїцького монастиря у селі Двірці (на Рівненщині) у 1556 р., а завершили ченці Пересопницького монастиря (також на Рівненщині) у 1561 р.

Із тексту Євангелія дізнаємося, що ця величезна робота була виконана двома ченцями: протопопом Михайлом Васильовичем Саноцьким і архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм. Перекладачі подбали, щоб нащадки знали про фундаторів цієї праці, а також і їхню особисту подвижницьку працю. Перший лишив своє ім’я в кінці кожного Євангелія: в Євангеліях від Матвея і Іоанна він назвав себе "Михаилом Васильевичем, протопопом Саноцким", в Євангелії від Марка – "многогрешным рабом Михаилом", а в Євангелії від Луки – "писарем Михаилом Васильевичем из Санока". Другий засвідчив свою авторську роботу такими словами: "Тыи книгы чтыри Евангелия святое устроены кроткимъ, смиреннымъ и боголюбивымъ иеромонахом Григорием Архимандритомъ Пересопницким".

Слова "устроены" перші дослідники пересопницького рукопису пояснювали, як "перекладені", що, очевидно, не вичерпує його змісту. Значення цього терміну ширше. І перекладені, і переписані, і оформлені у вигляді окремої книги, багато оздобленої малюнками євангелістів, виконаними клеєвими фарбами на золотому фоні, віньєтками, узорчастими рамками, ініціалами. Орнамент рамок і бордюрів за формою перегукується з візантійськими традиціями, а за змістом відображає місцеву рослинність.

Уважний аналіз перекладів справді виявляє руку двох авторів. Євангелії від Матвея і Марка перекладені ближче до церковнослов'янського оригіналу, а Євангелії від Іоанна і Луки – ближче до української народної розмовної мови. різні переклади супроводжуються і особливостями почерків, що засвідчує дві руки і в написанні тексту. Весь рукопис написаний крупним, так званим пізнім уставом, який в основних графічних рисах ще достатньо близький до давньоруського уставу. Окремі літери, такі як "ч", "ф", "оу", "ъ", "h" і деякі інші мають цілком давньоруські графічні форми.

На перший погляд для феномену Пересопницького Євангелія важко знайти широкий історичний контекст. На світ воно з’явилося у невеличкому провінційному містечку Волині - Пересопниці. Його авторами були скромні ченці, які не належали до кола відомих духовних просвітителів чи богословів. Напевно, їхні імена так би і лишилися невідомі для нащадків, коли б вони не лишили в рукопису свої автографи. Інших подібних праць вони не створили і складається враження, що перед нами унікальне і цілком спонтанне явище, яким ми маємо завдячувати винятково творчій ініціативі Григорія пересопницького і Михайла Саноцького.

Тим часом, при уважному ознайомленні з самим Євангелієм і обставинами створення, можна дійти висновку, що його поява була обумовлена не лише внутрішнім, але й європейським історичним розвитком. Навряд чи доводиться сумніватися, що автори перекладу, як і їхні покровителі-благодійники, перебували під сильним впливом європейського реформаційного руху, започаткованого Мартіном Лютером. Звичайно, суть реформації зводиться до релігійних перетворень у дусі протестантизму, зорієнтованого не на священне передання, а на Священне писання. Насправді ж, зміст цього руху був значно ширший. Він полягав також у реформуванні освіти, мови, музики, в усуненні мовних бар’єрів при знайомстві простих людей з Священним писанням. З цією метою Мартін Лютер у 1534 р. переклав Біблію на німецьку мову, чим, по суті, започаткував загальнонімецьку літературну мову.

На слов’янських землях подібним реформатором був Франціск Скорина – відомий білоруський першодрукар і просвітитель. Впродовж 1517-1525 рр. він видав на тодішній білоруській мові Псалтир, Біблію, Апостол. Книги були багато ілюстровані мініатюрами, заставками, ініціалами, орнаментами. У кожній із них він вміщав свої передмови, післямови, примітки, глоси. основною метою цих видань було зробити їх доступними для широкого загалу, як він висловлювався, "людям посполитымъ руського языка къ пожитку", або для освіти "своєї братії Русі".

Книги Ф.Скорини мали вплив на раннє українське друкарство – Івана Федорова і його учнів, а також і на мову українських рукописів, у тому числі і Пересопницького Євангелія.

Ми не знаємо, яку освіту отримали Григорій пересопницький і Михайло Саноцький, але судячи із якості перекладу і приписок, вона була достатньо високою як на той час. За віком вони, принаймні Григорій, котрий молив Бога, щоб той сподобив його побачити закінчення своєї праці, були молодшими сучасниками і Мартіна Лютера, і Франціска Скорини. Отже, цілком ймовірно, добре знали їхні ідеї. Що стосується Скорини, то напевне знали і його переклади. Пояснювальні слова Пересопницького Євангелія є нічим іншим як парафразом цитованого вище вислову Скорини. Григорій Пересопницький і Михайло Саноцький зробили свій переклад "для лепшего выразумления люду христианского посполитого".

Безперечно, крім зовнішніх впливів, автори мали і внутрішні спонукальні мотиви для виконання такої роботи. Вони в обставинах існування Руської православної церкви в умовах польсько-католицького засилля на Україні. Це були часи правління польського короля сігізмунда ІІ Августа – останнього представника Ягелонської династії. Він відзначався особливим старанням на ниві полонізації і католицизації українців, особливо української шляхти. При вступі на престол дав клятву полякам, що жодному малоросіянину некатолику не буде давати місця ні в уряді, ні в сенаті. У таких умовах багато хто із руської шляхти змушений був переходити в римокатолицьку віру. Серед перезваних невдовзі опиняться – князі Острозькі, Вишневецькі, Корецькі, заславські та ін. Цей процес набере особливої масовості після Люблінської унії 1569 р., а до цього принаймні частина української шляхти, ще намагалася пам’ятати своє руське походження, свою православну віру і, в міру можливості, захищати прабатьківські духовні і культурні цінності.

За свідченням авторів перекладу Пересопницького Євангелія, вони, як і Ф.Скорина, виконали цю роботу винятково в інтересах "люду посполитого руського". Зробили переклад із "мови болгарської на мову руську" для "лепшего выразумления". Як вважав П.І.Житецький, тим самим перекладачі дали можливість руським людям захищати православну віру не лише силою зброї, але й силою слова.

Підтримали їх у цьому патріотичному пориві представники української шляхти, зокрема княгині – Заславська і Гольшанська, а також князь Іван Федорович Черторийський. Названі князівські роди знаходилися у близьких родинних зв’язках між собою. Як свідчить Литовська метрика, Пересопниця була віддана князю Черторийському "на мешкання і виховання матце своей до живота ее, которая мала в черницы поити". Згідно з М.Максимовичем, перший із роду князів Черторийських – Федір Михайлович, отримавши у володіння Пересопницю, побудував у ній православний монастир. В часи, коли там трудилися Григорій і Михайло, його утримували сини Федора ("а теперь сынове его оный монастырь держат"). Відомо також, що ще один Черторийський – Олександр Федорович і його дружина марія були донаторами Знаменського монастиря, який знаходився поблизу Володимира. У ньому, як свідчить писемне джерело, був зроблений список Номоканона "з росказаніемь и повеленіемь" названих вельможних доброчинців.

Говорячи про стадіально близькі чи аналогічні до Пересопницького Євангелія явища, слід мати на увазі, що на східнослов’янському православному грунті вони мали місце і в попередні часи. Про це ми дізнаємося, зокрема, із приписки Сидка Молчанова у переписаному ним у 1431 р. Требнику кінця XIV ст. В ній говориться, що "Сій служебникъ переписа от греческихъ книгъ на рускій язык рукою своєю Кіпріанъ сміреный митрополит Кієвский и всєя Руси". Із подібних приписок самого Кіпріана довідуємося, що він перекладав із грецької на мову руську богослужбові книги в Студійському Константинопольському монастирі у 1387 р., коли чекав на патріарше благословіння перед поїздкою до Києва і Москви. Таких книг було щонайменше чотири: Требник (в 3-х екземплярах), Ліствица Св.Іоанна, Псалтир, Твори Св. Діонісія Ареопагіта.

У 1552 р. учень максима Грека, чернець ніл Курлятєв, у передмові до перекладу Псалтирі із грецької на слов’янську мову, виконаного його вчителем, висловив невдоволення перекладами Кіпріана. Оскільки він, як стверджував курлятєв, не знав добре "нашої слов’янської мови, то вносив до неї сербські і болгарські слова і змінював їх не по нашому правопису". Пізніші знавці Священного писання не знаходили у перекладах Кіпріана суттєвих відступів від канонічних норм, але сам зміст богословських дискусій щодо цього, свідчить, що перекладацька традиція в усі часи живилася ідеєю її доступності для широкого загалу. Звичайно, при максимальному збереженні канонічності перекладу.

Коли Павло Житецький готував дослідження про Пересопницьке Євангеліє до друку, несподівано з’ясувалося, що в Житомирі знаходилася його пізніша копія, виготовлена у 1571 р. Про це Житецькому повідомив отець Миколай Трипольський. У додатках до матеріалів третього Археологічного з’їзду вміщений уривок із Євангелія від Луки, котрий дав підстави Житецькому стверджувати, що копія повніше і природніше відбивала фонетичний бік народної мови. На жаль, із короткої замітки П.Житецького не можна зробити висновок про те, чи був "Житомирський" рукопис повною копією Пересопницького, чи тільки його текстової частини. У подальшому ця тема, наскільки мені відомо, не мала дослідницького продовження.

Із всього сказаного вище можна зробити висновок, що Пересопницьке Євангеліє не було спонтанним, нічим не опосередкованим явищем, а відбивало один із етапів східнослов’янського православного самоусвідомлення, а також і становлення української мови. Звичайно, це ще не та українська мова, яку ми знаємо після Івана Котляревського. В ній багато чого зберігалося від давньоруської, помітні також впливи польської мови і навіть чеської, слова і вирази якої вживалися у польській мові до XVI ст. разом з тим, перекладачі внесли у працю нові риси народної розмовної мови XVI ст., причому не лише в лексиці, але й у фонетиці та граматиці.

Відзначені особливості Пересопницького Євангелія роблять його видатною пам’яткою української культури XVI ст. у найширшому значенні цього терміну. Воно має надзвичайно високу ціну не лише в очах людей духовних, але також і в очах істориків, філологів, мистецтвознавців.







Директор
Інституту рукопису
Національної бібліотеки України
імені В.І. Вернадського,
член-кореспондент
НАН України
Любов Андріївна
ДУБРОВІНА






    Пересопницьке Євангеліє – видатна рукописна пам’ятка української духовної культури та історія її дослідження

Творці Пересопницького Євангелія залишили нам не лише унікальний переклад євангельського тексту з старослов’янської на українську книжну мову, а й вишуканий зразок рукописно-книжного мистецтва ХVІ ст. Його сторінки, поле тексту, ілюмінація – мініатюри, заголовки та ініціали на початку тексту, колонтитули, рубрикаційні ознаки, глоси, виконані за всіма канонами найвищих естетичних вимог, що характеризують середньовічну культуру. В ньому тісно пов’язані традиції та новації, що характеризують цю епоху. Пересопницький рукопис створювали, читали, прикрашали представники високоосвіченої та патріотичної православної духовної української еліти ХVІ ст. Походження пам’ятки, палеографія та мова досліджувалися багатьма вченими різних фахів. Серед них, крім першовідкривача Євангелія О. Бодянського, найбільш відомими є Ю. Тиховський, П. Житецький, В. Перетц, А. Грузинський, Г. Павлуцький, М. Думитрашко, І. Огієнко, О. Назаревський, С. Маслов, П. Плющ, В. Німчук, Л. Гнатенко, М. Кей. Особливий внесок в студіювання цього Євангелія належить І. Чепізі. Його досліджував під час свого перебування в Переяславі Тарас Шевченко. Художні особливості рукопису вивчали В. Стасов та найбільш грунтовно – український мистецтвознавець Я. Запаско.

В Пересопницькому Євангелії акумульований багатогранний духовний світ українського народу, що впродовж віків був сформований православною культурою, українською мовою як об’єднуючою силою народу, історичною традицією книгописання як засобом формування світогляду та менталітету, національних естетичних уявлень того часу, що насправді як для ХVI, так і ХХІ ст. є дуже близькими та зрозумілими. До створення, поширення, впливу на віруючу людину епохи Відродження, до його наукового дослідження, врятування під час нелегкої долі українських земель, та відкриття цієї пам’ятки світу була причетна величезна кількість як представників національної духовної еліти, вищих верств населення, так і пересічних громадян України впродовж чотирьох віків. У цьому є духовна сила рукопису, що стала підгрунттям на користь обрання його ще й символом незалежності нашої держави, нашим духовним оберегом.








Завідувач відділу
Національної бібліотеки України
імені В.І. Вернадського,
кандидат мистецтвознавства
Гліб Миколайович
ЮХИМЕЦЬ






    Пересопницьке Євангеліє – шедевр мистецтва української писемності"

Висвітлено досягнення відомих українських вчених – О. Грузинського, Г. Павлуцького, В. Преретца, Я. Запаска, Г. Логвина та інших – у вивченні й популяризації Пересопницького Євангелія як видатної пам’ятки українського мистецтва середини XVI ст. Наголошено на винятковому значенні Якима Прохоровича Запаско в дослідженні композиційних прийомів й стилістичних особливостей орнаментального оздоблення Пересопницького Євангелія.
Вперше здійснена спроба поставити проблему іконографічного аспекту зображення Євангелістів у мініатюрах Пересопницького Євангелія, наведені приклади різних іконографічних схем в зображенні Євангелістів з VІІ ст. в монументальному живописі, мініатюрі та іконописі, здійснено порівняльний аналіз зображення окремих, характерних лише для пересопницьких мініатюр деталей, з малюнками на берегах сторінок “Київської Псалтирі” (1397), зображеннями Євангелістів у “Євангелії” середини XVI ст. з Волині, мініатюрами волинського художника середини XVI ст. Андрійчини, іконами волинського походження XV – XVI ст., чим обгрунтовано гіпотезу Я.П.Запаска, що автора мініатюр “Пересопницького Євангелія” “…слід шукати в середовищі волинських іконописців середини XVI ст.”. Саме автору мініатюр Пересопницького Євангелія та надзвичайно талановитому українському художнику-орнаменталісту (Михайлу Васильовичу?), які сміливо поєднали кращі здобутки мистецтва ренесансу з багатими традиціями народної творчості, судилося створити вершинний шедевр української рукописної книжності середини XV ст., який майже через пів тисячоліття став духовним і моральним символом незалежної, соборної України.








Старший науковий співробітник
Інституту рукопису
Національної бібліотеки України
імені В.І. Вернадського,
кандидат історичних наук
Олена Михайлівна
ГАЛЬЧЕНКО





    Оправа рукописних книг ХVI–ХVІІ ст. на церковних книгах українського походження та Пересопницьке Євангеліє


Проаналізувавши всі згадки про оправу Євангелій, які вдалося виявити в літературі, можемо стверджувати, що сучасна оправа Пересопницького Євангелія датується початком 18 ст. і була виготовлена на замовлення І. Мазепи, який 1701 р. подарував рукописну книгу Переяславському кафедральному собору. Ця думка підтверджується результатами вивчення техніко-конструктивних особливостей сучасної оправи рукопису, хоча оклад, яким була прикрашена оправа Пересопницького Євангелія, вже був втрачений на час передачі книги до бібліотеки семінарії.

Дослідження оправи було здійснене у зв’язку з розглядом питання про необхідність реставрацїї цієї визначної пам’ятки української культуки. Оскільки ані писемні джерела, ані сам рукопис не дають можливості скласти уявлення про конструкцію первинної окладної оправи Пересопницького Євангелія, було здійснене дослідження типів оправ, що застосовувалися для оправлення Євангелій у 16 ст. Оправи, що найчастіше вживалися для оздоблення напрестольних Євангелій і могли бути використані як основа для реставраційної оправи, розподіляються на три основні типи: окладні оправи, малярські оправи та шкіряні оправи. Реконструкція оправи має спиратися на вивчення оригінальних оправ цього періоду – ХVI – до середини ХVIІ ст.

Історичні дані фото та факти про Євангеліє були взяті з сайту http://peresopnytske.org.ua/




        Джерело:  Прес-центр Сумської єпархії


Коментарі
Немає коментарів.
Додати коментар
Будь ласка, залогиньтесь, що б додати коментар.
Рейтинги
Рейтинг доступний тільки для користувачів.

Будь ласка, залогінтесь або реєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
ДЕКЛАРАЦІЯ
ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ
Время портала
Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?
Голосування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?

Від знайомих

З іншого сайту

З пошукової системи

Для участі в опитуваннях ви повинні залогінитися.
Міні-чат
Вам необхідно залогінитися.

Немає присланих повідомлень.
Copyright © 2007
Веб-портал Сумської єпархії Православної Церкви України
Редакція Прес-центру залишає за собою право не погоджуватися зі смістом статтей, які присилають читачі. Викладені тут погляди не обов'язково повинні поділяти всі члени редакції прес-центру.
Матеріали Веб-порталу Сумської єпархії УПЦ КП можуть бути використані повністю чи частково лише за умови посилання на джерело.