|
Контрабанда наркотиков и торговля плацентой от поздних абортов – всего лишь эпизоды уголовных дел, в которых фигурирует имя Патриарха Московского и Всея Руси Алексия II
Покуда Патриарх Московский и Всея Руси Алексий II призывает россиян к примирению и согласию, люди из его ближайшего окружения торгуют нефтью, разрабатывают алмазные месторождения, держат под контролем банки и под прикрытием гуманитарной помощи ввозят в Россию беспошлинные сигареты и китайский ширпотреб...
2006 рік: релігійний вимір
Юрій
РЕШЕТНІКОВ, к .філос.н., Українська асоціація релігійної свободи
1. Вибори
Як і раніше, практично усі політичні сили – учасники
виборчих перегонів прагнули розширити коло своїх виборців за рахунок
воцерковленого електорату. Результатом стало як декларування ними розуміння
потреб Церков і релігійних організацій, а отже готовності сприяти їх розв’язанню
у випадку проходження до Верховної Ради України чи органів місцевого
самоврядування, так і, подекуди, відверте позиціонування себе як прихильників
тієї чи іншої Церкви. Іншим, вже апробованим раніше, засобом завоювання
прихильності послідовників певних релігійних груп було включення до виборчих
списків їх представників. Проте останнє, в силу як жорсткої конкуренції при
формуванні списків до Верховної Ради, так і наявних церковних позицій щодо
участі у виборчому процесі, про що йтиметься нижче, стосувалося переважно
виборів до органів місцевого самоврядування.
В духовному полоні сусідньої держави
О.Сотник,
історик,член НСЖУ
Прикро констатувати, що на 15-му році незалежності України антиукраїнські сили руйнують ключові устої: мову, віру, культуру. Реальної незалежності поки що немає.
Однією з болючих проблем суспільства залишається релігійна ситуація. Йдеться про сучасне панування, я б сказав, духовну окупацію України осійською Православною Церквою, Московською Патріархією, її грубе втручання у внутрішні справи нашої держави.
Щоб не бути голослівним, давайте з’ясуємо, чому й досі Москва хазяйнує в наших духовних святинях: Київсько-Печерській Лаврі, Святогорській пустині в Донецькій, Почаївській Лаврі в Тернопільській, Глинській пустині в Сумській, в десятках інших монастирях. Чому промосковські ієрархи, священики, служителі так званої УПЦ (Московського Патріархату) в Сумській, Чернігівській, Харківській та інших областях поводять себе як хулігани?
Ворожі
до українства „теорії” московитів.
|
О. Сотник
Історик, член Національної спілки
журналістів України
|
"Якби українці не були нацією,
то вони давно були б не
українці"
Ліна Костенко
|
Відомо ж, що без минулого немає
майбутнього. Тому люди
з давніх-давен й шукають своє коріння, вивчають своє минуле. Хіба не
цікаво
українцю пізнати звідки пішла наша чудова держава? Наукові відкриття та
грунтовно опрацьовані історичні факти дають підстави по-новому
висвітлювати
нашу вітчизняну історію, очистивши її від царсько-російських і
радянських
побрехеньок.
Голодомор – це не тільки 7 мільйонів життів,
а й 66 тонн золота, 1439 тонн
срібла, діаманти, антикваріат. Тощо.
Олег Надоша, Володимир Гонський, для УП, 05.01.2007, 13:35
Офіційні "міроприємства"-заходи по вшануванню жертв голодоморів і репресій
уже пройшли. Похвалимо цілком щиро Віктора Ющенка за волю до правди і рішучість
щодо тих, хто, "може не зрозуміє". Так би частіше і раніше.
Саме цьогорічні такі заходи, здається, були найбільш переконливими і,
можливо, навіть переломними в українській суспільній свідомості щодо осягнення
масштабів, причин і наслідків того вселенського армагедону, який зійшов на нашу
землю у 1932-33 рр.
Але: про що б люди не говорили, вони говорять про гроші, - гласить правило
Мерфі.
Очевидно, хіба-що лиш страхіття голодомору здатні суперечити цій істині. Бо
дійсно, - ніхто ще не сказав нам і всьому світові: голодомор 1932-33 рр.
був не тільки найбільшим в історії геноцидом, а й наймасштабнішим і
найефективнішим грабунком людей. Такою-собі золотозаготівлею, золотою
лихоманкою по-комуністичному. Де жертви самі дістають зі схованок і несуть
завойовникам свої родові скарби. Лиш би відстрочити голодну смерть. А, може, й
вижити.
В.С. Майстренко, О.В. Корнєв
Кінець 1920-х – початок 1930-х років увійшов на сторінки української історії як найбільша трагедія України та українського народу. Втім, передувала цьому апокаліптичному часові короткотермінова доба НЕПу та „українізації”, коли помітно зріс життєвий рівень населення України (передусім найбільш працьовитої частини селянства), мали місце неабиякі досягнення української культури та значне піднесення української національної свідомості. На жаль, значна частина сучасних дослідників (передусім російських) не може або не хоче побачити причинно-наслідковий зв’язок між обома цими періодами.
Втрата почуття національної гордості – рецедив минулого
У сучасному житті дуже важко знайти не тільки упевненість у завтрашньому дні, але й душевний спокій. І де, як не в церкві, можна відшукати цей дорогоцінний скарб?! Навіть в колотнечі, подібній до нашої, де яничари і перевертні правлять бал, організуючи разом з російськими політиками провокаційні акції у вигляді релігійних, газових війн і т.п., це ще можливо.
Від „Повісті минулих літ” до літ і днів наших
Україна-Русь багата своєю історією і займає почесне місце в історії людства. „Ми древні, як земля і як віки,” – писав відомий український поет Володимир Сіренко.
Цілком природньо, що в історії нашого народу було багато славетних сторінок, були і героїка і приклади мужності... Нагадаю стисло:
О. Сотник,
завідувач науково-історичним відділом
Сумської єпархії УПЦ КП,
член Національної спілки журналістів України.
Читати більше...
Дмитро Бондаренко.
Всупереч очікуванням багатьох дослідників релігії, на початку ХХІ століття релігійні організації продовжують залишатись діяльними учасниками суспільних процесів в країнах Старого Світу. Лідери європейських церков дедалі активніше заявляють про свою позицію з приводу широкого кола гострих суспільно-політичних проблем, а європейським політикам доводиться частіше зустрічатися з питаннями, що стосуються ролі та місця релігії й релігійних інститутів в розширеній Європі.
Навесні 2006 року “захисники Московського Православ’я” розрушили і обікрали Покровську церкву в смт.Буринь, вимазали стіни й двері мазутом. Бачте, не до вподоби служителям Московського Патріархату, що люди йдуть до Української Православної Церкви Київського Патріархату.
У 2005 році аналогічні події відбувались і в м.Путивль, де невідомі (а чи так уже й невідомі?) розрушили й обікрали храм св.князя Ігоря... В ніч на 25 серпня 2006 року – підпал новозбудованого Свято-Покровського храму в м.Шостка.Лише у серпні знову ж таки «невідомі» обікрали храми: Свято-Покровський у Прилуках, Спасо-Преображенський – в Ніжині та в с. Комишанка Недригайлівського району на Сумщині.
Таких фактів можна навести багато. І от виникає запитання: може ієрархи Московського Патріархату в Україні цього не знають? Звичайно знають, але мовчать, бо “благоденствують”. А діють так агресивно, бо знають про безкарність своїх злочинів. Пока суд діло, нагадаю вам, шановні владики, і вашим підлеглим, заповідь Ісуса Христа: “Мир вам!” І не як журналіст, а як простий смертний, відчуваю, що до цієї заповіді немає у вас тої поваги, яка повинна була б бути. Треба навчитись спілкуватись, а для цього усвідомити, принаймі, дві речі:по-перше, зрозуміти, що справедливий мир можливий, і по-друге – що його не можна насильно нав’язати. Він мусить бути у вашому серці.
О.В. Корнєв
ПРАВОСЛАВНА УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА МИТРОПОЛИТА ІВАНА ПАВЛОВСЬКОГО – ОСТАННІЙ СПАЛАХ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОСЛАВ’Я НАПЕРЕДОДНІ ГЕНОЦИДУ (1930 р.)
У цій статті описується історія Православної Української Церкви (1930 р.), яка постала на руїнах знищеної УАПЦ та здійснила останню спробу зберегти традиції національного православ’я. Однак ПУЦ як головний носій духу українства була також дощенту знищена під час кампанії з антиукраїнського терору 1920 – 1930-х років.
In this article the author narrates the history of the Ortodox Ukrainian Church (1930), which was founded after Ukrainian Autocefal Ortodox Church. OUC became the last protector of the Ukrainian Ortodox traditions and the last exponent of the Ukrainian national Spirit and that’s why OUC was absolutely destroyed in the terror campaign against Ukrainians in 1920 – 1930.
Помісна Церква
Радник секретарiату
Президента Олександр Саган: "Питання помісності православ'я
відповідає Конституції України і чинному законодавству щодо
національної безпеки"
Словосполучення «Помісна церква» нині у
всіх на слуху. Хтось бачить у такому статусі відновлення
справедливості щодо православних київської традиції, хтось —
перешкоду власним політичним планам. Які ж перспективи відкриє
визнання Української Помісної православної церкви з центром у Києві
для звичайних віруючих і просто громадян України? Про це — наша
розмова з доктором філософії, фахівцем iз історії православ'я та
політології релігії, радником секретаріату Президента Олександром
Саганом.
Интервью сотрудника Московской патриархии в 1987-95 гг. и бывшего руководителя пресс-группы патриарха Алексия ІІ Евгения Комарова.
Опіум чи істина?
(про політику комуністів щодо релігії)
О.Тімаков
Мета цієї статті не стільки в тому, щоб нагадати читачеві про антирелігійну політику ленінсько-сталінської тоталітарної влади, скільки в тому, щоб викрити лукавий характер політики сучасних комуністів щодо релігії і церкви.
Собор доби
межичасся
30 із 44 єпископів УПЦ МП не проти
Помісної Церкви.
24 січня ц.р. у Києво-Печерській Лаврі
відбувся розширений Архиєрейський собор УПЦ Московського
Патріархату. Того ж дня мало місце й засідання Священного Синоду УПЦ
Московського Патріархату. Формальною темою цих заходів стала
підготовка до «ювілейних заходів, присвячених 15-річчю
Архієрейського Харківського Собору», який в 1992 р. провела та
частина УПЦ, що зберегла вірність Москві та обрала нового
предстоятеля – Митрополита Володимира Сабодана. Але насправді
останній січневий Собор архиєреїв УПЦ мав, окрім утвердження
«проектів урочистих заходів», й іншу, не менш важливу мету. Йдеться
про обговорення проблеми Помісності та ініціативи Президента України
В.А.Ющенка щодо створення двосторонньої Богословської комісії між
УПЦ Московського Патріархату та УПЦ Київського Патріархату.
Українське село напередодні Голодомору 1932 – 1933 рр.: феномен «культурного куркуля» (за матаріалами Харківщини)
Корнєв Олексій Володимирович
О.В. Корнєв. Українське село напередодні Голодомору 1932 – 1933 рр.: феномен «культурного куркуля» (за матеріалами Харківщини). Автор змальовує ситуацію в українському селі напередодні початку Великого Голоду 1932 – 1933 рр. в Україні та процес його планування комуністами. Головним об’єктом статті є мемуари, спогади та свідчення людей, які пережили «колективізацію» та Голодомор 1932 – 1933 рр., але автор також аналізував важливу сукупність офіційних документів. Найбільша частина цих матеріалів походить з Харківщини. Автор доходить висновку, що Голодомор 1932 – 1933 рр. був планованим злочином радянської системи проти української нації, що був фінальною частиною ґеноциду проти українців. Автор доводить, що головною причиною цього страхітливого «покарання» українського села були соціальна та національна активність українських селян.
О.В. Корнєв
ЕТНІЧНА СПЕЦИФІКА ГОЛОДОМОРУ 1932 – 1933 РР.
Описуються етнічна специфіка великого Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні.
Описывается этническая специфика великого Голодомора 1932 – 1933 гг. в Украине.
In this article the author narrates the ethnic character of the Great 1932 – 1933 Famine of Ukraine as the genocide of Ukrainian nation.
|
